— Я не можу… Я не зайду. Ти маєш сказати «заходь» або щось не кшталт. Тобто запросити мене.
— Ну, заходь, Мирославо.
Двері самі відчинились. Дівчина зайшла — як завжди, гарна, і як завжди, в чорному.
— Ти так пізно не спиш? — глянула на свічку.
— Знаєш, у мене така справа…
— Знаю… — Мирослава підняла руку йому до чола. — Вона до тебе більш не прийде. Тепер спи спокійно.
Мати більше не приходила.
Кінець першого мотиву
Та що ви…?! — вода як вода!
Принесли од колодязя-журавля пластикову (з-під лимонаду) пляшку води, майже повну. Тепер не така їм — плюються, мене перервали…
Ну продовжую, добре, продовжую. Тільки не бушуйте, будь ласка. Знаєте, як важко зосередитись?
Угу.
А треба ще ж про святу інквізицію повісти, про упирів та про зажерливість козацької старшини того часу.
Як це до чого інквізиція?
Ха!
Інквізиція — вона завжди до чогось, а тим більше до всякого сатанинського отродія.
Ну ото вже будете слухати — будете й знати.
Отак от.
Мотив другий
Про кохання, святу інквізицію та про те, як, власне, «виходив Христос»
ebooksa