Дума про Хведьків Рубіж

ІІ. ВИТЯЗІ

Витязі, вони ж хрестоносці — це відгалуження княжого роду. Їхніми руками князі здійснюють правління. Витязі мають велику силу, але в процесі розвитку Держави Тіні правляча ланка виродилась у власне князів, а нижчі її верстви утвердились як витязі, вищі слуги престолу. Витязі є вищими за всі інші класи суспільства і підпорядковуються тільки князям. Носять особливі керуючі клинки, які здатні владарювати над зброєю нижчих рівнів.

ІІІ. ШЛЯХТА

Вища ланка влади у спеціальних військових підрозділах держави, що носять назву армій і складаються з певної кількості легіонів. Армія — силова структура царства і є такою собі державою в державі. Армія підпорядковується особисто князю-очільнку, хоч і залежить певною мірою від дій витязів (у мирний час). Армія має власні закони та порядки, власну структуру і власних очільників, тобто шляхту. Шляхта — це, так би мовити, клас військових командирів, які мають дуже сильну владу, але тільки над легіонами. Шляхтичі також чистокровні, з довгою історією своїх династій. Символи їхньої влади — бойові мечі, здатні прискорювати і призупиняти динаміку бою, наводити страх, сум’яття, розгубленість і т. п. Шляхта, як і князі, носить чорні плащі з капюшонами, але також і кольчужку — характерна одіж легіонера, сорочка з чорного сукна, здертого з труни, у якій був похований небіжчик і пролежав не менше трьох днів у землі. Кольчужка може бути не суцільна з гробового сукна, а з його шматків та просто з чорної тканини. Це спорядження частково захищає живих мерців від особливо тяжких поранень.

ІV. ЛЕГІОНЕРИ

Легіонери — солдати. Підпорядковуються шляхті. Можуть бути нечистокровні. Проте обов’язково зі строком вмертвіння не менше ста років. До ста — це резервісти. Зброя легіонерів призначена безпосередньо для бою. Характерна риса легіонерів — відсутність страху перед загибеллю. Легіонери дисципліновані, навчені та надзвичайно жорстокі. У них, крім усього іншого, відсутні страх хреста, осики, святої води, близькості церков, дня (можуть воювати ранком та ввечері), часнику; відсутня жага крові (вона є, але легіонер уміє її контролювати, і зазвичай це відчуття асимілюється в паралельне — жагу вбивства). Легіонер легко може вбивати упирів, навіть вищої ланки, якщо він не складав їм присяги. Шляхтичів теж називають часто легіонерами, хоча вони мають більше спільних рис із князями.

V. ПІДРУЧНІ

Особлива ланка в упирському суспільстві, яка контролює виконання цивільних норм та законів.

VІ. ЧЕРНЬ

Непривілейований стан суспільства. Це просто звичайні упирі без особливих здібностей і чарівної зброї. Чернь виконує обов’язки на кшталт перевезень, виготовлення чогось, забезпечення армії, придворних та ін. Це зазвичай просто люди, що через укус стали вампірами.

VІІ. ХРАНИТЕЛІ

Живі люди, що служать князям. Назву свою отримали під час Тисячолітньої війни, бо переховували багатство князів від Собору — зібрання тимчасового вампірського уряду (упирям важко відчути щось у людському помешканні). Хранителі також мають свої роди, і через близьке спілкування з упирями перейняли з часом деякі їхні риси: часткову боязнь світла, страх релігії, гострий нюх на кров.

VІІІ

Ксеня була шляхтянкою, тобто родом із упирських правителів середньої ланки, дуже відданих Топешам. Зараз Ксеня єдина була відданою. А ще Ксеня була маленька, струнка, дуже приваблива, дуже розумна і дужче всього фанатична. Сей фанатизм, що, здавалось, лився з неї через край, являв собою наслідок примноженої в багато разів сліпої відданості князям Топешам Ксениних дідів і прадідів, усього її роду.

А не було у Ксені вже зараз, варто сказати, ніякого роду — всіх попалили інквізитори, повбивали найманці, самі ж упирі в боротьбі за владу знищили, і через те, може, була Ксеня вельми сумною завжди і навіть наче у розпачі.

Завжди — це до зустрічі зі Святославом Топешем.

Тупі середньовічного зразка селяни мало не вбили маленьку упирку однієї ночі, а Топеш тоді її врятував.

Було це ось як. Скалічена монастирським хрестом упириця Ксеня проходила вночі (летіти не мала сили) повз загублене між лісів поселення в одній із румунських провінцій. Була дівчина настільки знесилена та пригнічена, що гірко плакала. Не дивуйтесь із цих недолюдків — їм теж буває погано.

Отже, ішла Ксеня, хитаючись, поміж хащі пробиралась, світу через сльози не бачачи, — жалюгідне, скажу я вам, видовище.

Ксеня шляхетної крові, тому не через слабкість чи страх вона плакала, але через образу. Її вже встигли потоптати за довге життя, як багно під ногами, а вона ж не в цьому вбачала свою місію від народження. Ой не в цьому! Вона, Ксеня, як і інші шляхтичі, мала стояти по праву руку князів і вести легіон — ось що значить бути шляхтичем.

Та де! Нічого цього немає, і ось зараз Ксеня така голодна, що мусить зайти в село. Хочеться їсти.

Ніхто не впустить дівчину в хату в такому стані, та й який, врешті, сенс? Вона й дитину малу не поборе, така слаба. Вирішила найпростіше — зайти в курник, поскубти курей.

Тримаючись за стінки, Ксеня заходить у дощану будку курника, хапає першу-ліпшу несучку з гнізда і впивається в неї іклами.

Пір"я набивається дівчинці в ніс і в горлянку, заважає дихати. До болю гірка рідина тече в шлунок, хочеться блювати. Ксеня захлинається тією гидотою вперемішку зі сльозами сорому та болю.

— Ну де ти, Бог?!! — гукає вона, завалившись спиною на підлогу з суцільного багна й посліду і впустивши свою здобич.

— А-а! — верещить несамовито. — Б-о-о-о-о-г! — голосно ридає.