— Пропусти, кажу.
— Ти що, не чув?! Не можна!
— Зараз ти почуєш.
Максим рухається в бік воріт. Воїнство хапається за шаблі. Але несподіваний нападник підіймає праву руку вгору долонею до сторожі, рвучко повертає кисть. Козаки на воротах захитались і відступили.
Двоє впало у траву.
Максим мовчки пройшов повз них на подвір’я.
У світлиці старшини темно-темно. Вишневський завбачливо завісив усі вікна. Сам лише вогник під образами у лампадці з червоного скла пихкотить. Старшина за столом, Максим навпроти.
А на столі псалтир, чорнильниця, перо і декілька прикрас із діамантами.
— Що саме ви хочете? — при виді коштовностей Вишневський помітно пом’якшав.
— Ну, будови якісь, на перший час, хазяйство, поле, клуню там, а ще — млин, щоб усе як годиться.
Псалтир, ікони на покуті — Максиму незатишно.
Хрести на балках і над входом якимось відомим лише йому чином поєднуються і ніби виштовхують із будинку.
Хата ще до того ж і освячена.
— Усе зробимо, шановний, — запевнив сотник.
Максима нітрохи не дивує його піддатливість. Зрештою, звідки тому підпанку знати, що заради сих коштовностей (за які він зараз так розпинається) Максим порізав татарським кинджалом шістнадцять чоловік у одному польському маєтку? Шаблі навіть не витягував, бо були там переважно жінки та старі.
V
Князь проходить коридорами родової фортеці. Думає про колишнє життя і про майбутнє. Дев’ять чоловік його витязів зі смолоскипами — поруч, коло стіни.
Місячна ніч накрила Карпати.
Князь у звичайній козацькій одежині — жупан, шаровари, сорочка. Із люлькою в зубах. У люльці замість тютюну пихтить дурман-зілля. Князь вдихає таку кількість того диму, що звичайна людина померла б від одного його запаху. Він курить, щоб не спати.
Не спить Топеш уже багато років.