Дума про Хведьків Рубіж

Топеш трохи опанував себе, глянув Ксені ув очі і пригладив рукою неслухняне пасмо на її чолі.

— Ходімо на волю.

Місячне світло, що впало на очі князю, видало розширені зіниці звичного до дурман-зілля курця.

Кінець другого мотиву

— Так-так, побалакай мені, що тоді мовби дурман-траву не полюбляли — ще й як полюбляли, ліпше нинішнього! Та й чого ти, шановний, мене збиваєш знову? Сказав, курили, значить, курили. Я тобі не Гоголь, щоб карти плутати. Краєзнавець найшовся. Ото й файно, що домовились! Хух! А тепер, любі друзі, наберімося терпіннячка да й слухатимемо нові неймовірні історії про походеньки Безрідного та кумпанії, а слухати, повірте, є що. Тут тобі і про напад на монастир, і про знайомство з сотником, і про Чортів млин. От уже так зразу і страшно, що Чортів млин! Да най буде хоч і дідьків, ви зразу послухайте, тоді будете балакать. Ото ж — увага…

Мотив третій

Про сотника Вишневського, Чортів млин та декілька жорстоких убивств

«І многіє, государь, люди были в то время в церкви мужского полу и женского… великою радостью радовалися и плакали на радости»

(Лист Бутурліна московському царю про теплу зустріч його з послами на українській землі. «Восоединение Украины с Россией», т.1, с. 447)

І

П’яний конюх Путивльського монастиря Павло Чечет ледве-ледве вийшов зі стайні.

Ноги не несли.

Він зо дві години тому привіз до монастиря сувої матерії, якийсь харч та щось іще, проспався у стайні й зараз мав непереборне бажання якнайшвидше дійти додому. Власне, бажання те підсилювалося страхом перед суворою дружиною. Це була не новина для околиці — ось Павло приволочеться додому після полуночі, а на порозі його благовірна. І починається… Чолов’яга аж скривився, коли уявив собі це:

— Приліз! Приліз, свиня! О, падлюко, скільки ти моєї крові випив! Скільки ти здоров’я мого угробив! Та ти мою молодість угробив, виродку! Діти! Діти! Он подивіться на свого таточка — чи приніс він додому що?! Чи по гостинцю, може, вам?! Аж ні! Ні! Пропив! Пропив усе, супостат! Ой, людоньки, подивіться ж, що робиться! Ой леле, леле!

— Бр-р-р! — чоловік струснув головою. — Не діждеться! Я їй сьогодні сам усиплю! От прийду — і з порога: «А чи наварила ти мені борщу, дружинонько?!» А вона мені: «Який тобі борщ?!» А я їй: «А так, лярво! То зараз ти матимеш!» Щоб я та перед бабою пасував?! Не діждеться! Ось тобі!

П’яничка скрутив дулю так натхненно, що здавалось, ніби дружина стояла прямо перед ним.

— Ось тільки через кущики перелізти. Хвилинку. Ану, розступись, бусурмани! О бісові кущі! Та я вас зараз голими руками!

Заходився воювати з гіллям.

Продовжувалось те бойовище недовго. Зрештою він упав у канаву коло стежки.

Вдарився об щось м’яке на землі…

— Що воно?