Дума про Хведьків Рубіж

Обмацав рукою.

— Дивно…

Розвернув голову — і його хміль умить розвіявся.

То була одна з монашок.

Мертва.

Між плечем і шиєю — широка рубана рана. Кров б’є ключем.

— Господи Вседержителю, спаси і сохрани! — п’яничка хреститься і чимдуж скоріш відповзає з того місця на четверіньках.

Тільки тоді його погляд падає на майданчик перед обителлю — там із дюжину людських тіл на снігу.

До дверей наближаються постаті в чорних киреях, із довгими блискучими мечами. Один із незнайомців зовсім близько від Павла.

Той навіть бачить на лезі меча патьоки крові…

ІІ

Сотник Архип Савич Вишневський був надміру огрядним, приземкуватим чоловіком із округлим, здавалось, завжди осяяним тупою посмішкою невігласа обличчям. Вишневському тоді було літ під шістдесят, і він, як будь-яка людина його віку, був трохи слабий, як і будь-який колишній вояка, — трохи скалічений і, як будь-який високопоставлений невіглас, — невігласом з великої літери, тупим і самовпевненим.

Була у сотника сім’я — ще товща за нього, неповоротка, як копиця, жінка Мотрона, котру сотник лупив безбожно з будь-якого приводу і без привода, необачливий син Кость, який здався під час визвольної війни полякам через переляк і, певне, вже згинув десь; та дочка Катерина Архипівна, як її сотник любив величати — красива, мов ружа, і гордовита, мов, певне, більшість юних сотниківен того оспіваного романтиками часу.

Сотник мав дебелі статки, а хотів заполучити ще набагато більші й здобував ті статки стрімко, усіма мислимими і немислимими засобами. Крім здобуття статків, він ще вважав справою честі боронити неньку Україну від усіляких там ворогів, а яких саме — то вже справа окрема, сказати б, політична. Але не лякайтесь, не лякайтесь, шановні, обсягам тії політики, бо вміщалась вона в голові сотника цілком, при цьому ту голову не вельми обтяжуючи: рядків зо два, не більше, отакого приблизно змісту:

«Ляхів і татарву — на м"ясо!»

От.

А мо’ й менших — це залежить від того, скільки сотник у цю хвилину випив і яким розумним хоче здаватися в очах товариства-добродійства.

Хто його зна-є!

У поглядах, скажімо так, міжнародних відносин Вишневський являв собою ні рибу ні м"ясо, а скоріше всього — нічого не являв, бо свинячий мозок у його свинячій же статурі сих поглядів просто не вміщав.

Як і в будь-якої свиноподібної істоти, між громіздких розмірів сотника зусь віднайдеш щось справді людське.