Із праху посталі

Невидимки в димоходах.

Згадувані опівдня.

Оповідачі заходів сонця, загублених у повітрі.

Дев’яносто дев’ять або цілі сто димоходів, і в жодному нічого.

Крім них.

Розділ 20

Мандрівниця

Батько заглянув у кімнату Сесі на горищі перед самим світанком. Дівчина спокійно лежала на річищах піску. Він осудливо похитав головою.

— Якщо ти мені поясниш, яка користь з отого її лежання, — почав він, — то я обіцяю з’їсти крепове оббиття з вікон на веранді. Уночі вона спить, снідає, а потім знову цілий день спить.

— Що ти! Ми без неї наче без рук, — запевнила Мама, ведучи Тата вниз коридором, подалі від сонної і блідої Сесі. — Вона ж бо приносить нашій Сім’ї найбільшу користь. А що корисного від твоїх братів, які взагалі цілими днями сплять і нічого не роблять?

Вони спустилися вниз крізь пахощі чорних свічок та шепіт чорного крепу на поручнях.

— Ти ж знаєш: ми працюємо по ночах, — сказав він, — і нічого не вдієш з тим, що ми, як ти любиш прибалакувати, дещо старомодні.

— Звичайно, в цьому немає нічого поганого. Не можуть же всі у Сім’ї бути сучасними. — Дружина відчинила двері у підвал, і вони разом ступили в безпросвітну темряву. — Тільки подумай, як тобі пощастило, що я взагалі можу не спати! Уяви, якби ти одружився із якоюсь сонею, котра спить по ночах — що б то за шлюб був! Кожен був би полишений сам на себе. Всі ми ненормальні. Так вже влаштована Сім’я. Інколи з’являється хтось такий, як Сесі — весь у собі; є такі, як дядько Ейнар — крилаті; крім того, ми маємо Тімоті — спокійного і по-людськи нормального. Відтак є такі, як ти, котрі відсипаються вдень. І такі, як я, котрі все своє життя не сплять. То чому ж тобі так важко збагнути Сесі? Вона допомагає мені мільйони разів упродовж дня. Сесі загляне у голову бакалійника, і я вже знаю, чим він торгує. Вона прокрадається у свідомість м’ясника, щоб дізнатися, чи залишилася в нього ще добра вирізка. Вона попереджає мене про пліткарок, котрі хотіли навідати мене і прогалакати півдня. Вона сповнена польотами, ніби гранат зернятками!

Вони зупинилися у підвалі біля великої порожньої труни із червоного дерева. Батько влігся у неї.

— Вона могла би приносити трохи більше користі… — промовив він. — Мені доведеться попросити її знайти справжню справу.

— Бери спи. Обмізкуй це, — відповіла Мати. — Можливо, до заходу сонця ще зміниш свою думку.

І вона взялася закривати кришку його труни.

— Гаразд, — замислено відповів він.

— На добранок, любий! — сказала вона.

— На добранок! — приглушено долинуло із закритої труни.