День повернення додому

— Ні, не знаю.

Річ нагадувала еластичну квадратну коробку яскравого жовтогарячого кольору. З неї стирчали чотири сині квадратні трубки. Пахла вона незвично.

— Ти колись бачила таке, бабусю?

— Ні.

— От і я так подумав.

Дуґлас вийшов із кухні, лишивши коробку на столі. Через п’ять хвилин він повернувся із чимось іще.

— А як щодо цього?

Він виклав на стіл яскраво-рожевий ланцюжок із пурпуровим трикутником на кінці.

— Не заважай мені, — сказала бабуся. — Це усього лише якийсь ланцюжок.

Повернувшись наступного разу, він тримав у руках безліч кілець, квадратів, трикутників, пірамід, прямокутників та інших форм. Усі вони були податливими, пружними, немов зробленими з желатину.

— Це не все, — сказав Дуґлас, висипаючи їх на стіл. — Там, де я їх узяв, є ще.

— Авжеж, авжеж, — заклопотано, неначе здалеку сказала бабуся.

— А ще ти помилялася.

— В чому?

— Що всі люди однакові всередині.

— Не верзи дурниць.

— Де моя свинка-скарбничка?

— Там, де ти її покинув — над каміном.

— Дякую.

Він протупотів у вітальню і дістав свою скарбничку.