День повернення додому

Але решта Коберманового тіла…

Його піжама розчинилась у повітрі. Мабуть, так на неї подіяло блакитне скельце. Або вона зникла через те, що була на містері Кобермані. Хлопчик скрикнув.

Він міг бачити крізь стінку живота містера Кобермана, прямо всередину!

Містер Коберман був справжнім посібником з геометрії.

Чи чогось такого.

В ньому містилися штуки різного розміру і форми.

Дуґлас хвилин п’ять здивовано стояв, роздумуючи про блакитні, червоні, жовті світи, що існували усі разом, один поруч із одним, як скельця у великому вікні на сходах. Пліч-о-пліч, різні кольори, різні світи; містер Коберман сам так сказав.

То ось чому розбилося кольорове вікно.

— Містере Коберман, прокиньтесь!

Жодної відповіді.

— Містере Коберман, де ви працюєте ночами? Містере Коберман, де ви працюєте?

Легкий вітерець гойдав блакитну штору на вікні.

— У червоному світі чи у зеленому? А може, у жовтому, містере Коберман?

Над усім панувала блакитна скляна тиша.

— Почекайте, — сказав Дуґлас.

Він спустився на кухню, витяг велику скрипучу шухляду і взяв найбільшого, найгострішого ножа.

Він спокійнісінько пройшов через вітальню, піднявся сходами, відчинив двері кімнати містера Кобермана, увійшов і зачинив їх за собою, тримаючи в руці гострого ножа.

Бабуся саме вкладала пиріг у сковороду, коли в кухню увійшов Дуґлас і поклав щось на стіл.

— Бабусю, ти знаєш, що це таке?

Вона мельком глянула поверх окулярів.