— Я — каву, — вона нарешті обернулася. На столі вже стояв, немов маленька фортеця, акуратно нарізаний шоколадний торт — чорно-коричневий, маслянистий, апетитний.
— Тоді я так само кави.
Він дивився на неї, а вона на нього: який він сонний і скуйовджений, — і серце її млосно стискалося.
Субота всівся за стіл. Вона виклала на тарілку яєчню, поряд — кусень хліба, виделку і ніж… Ну, без ножа він би цілком обійшовся. Повагавшись трохи — ніби нашвидкуруч підрахувавши калорії — вона поклала яєчню й собі, потім сіла навпроти. Усе було так буденно і просто, ніби вони разом тисячу років.
Він скуштував яєчню. Смачно. Дуже смачно, надзвичайно смачно — такої яєчні він у житті не куштував. І ніколи не їв нічого схожого. Він хотів сказати про це, але вона подивилася на нього з несподіваним сумом, і слова тут же застрягли у нього в горлі. А наступної миті остаточно провалилися в шлунок разом із шинкою.
Деякий час їли мовчки, і він намагався не дивитися на неї, щоб якось випадково не виказати себе. Потім вона налила кави, поставила перед ним шматок торта. Він скуштував — і торт був чудовий. А, може, річ зовсім не в торті, а в тому, що вона сиділа навпроти? Він пошукав у собі ті відчуття, які завжди супроводжували ранки: головний біль, прикрість, розчарування. Нічого цього не було. Тільки ясний, ледь відчутний смуток, та й не смуток, мабуть, — сумна радість…
— Хто такий Дій? — раптом запитав Субота.
Вона завмерла. Потім відклала ложечку, підвела очі, глянула допитливо, уважно. Затремтіли довгі вії, під ними жила болісна таємниця.
— Звідки ти знаєш про Дія?
— Випадково почув. Князь і цей… Леонард між собою говорили.
— І що ж вони говорили?
— Князь сказав, що Дій не дозволить…
Вона кивнула. З хвилину, мабуть, мовчала, опустивши очі.
— Дій — це закон, — сказала вона нарешті так, ніби й сама не була цілком певна. — Це шлях, це світло і темрява, життя і смерть.
— Ви що — йому поклоняєтеся?
Вона спохмурніла.
— Ми виконуємо закон…
Ще трохи помовчали, Субота збирався з думками.
— А він… схожий на людину, цей ваш Дій? Його можна бачити, говорити з ним?
— Тобі цього знати не треба. І так забагато було сказано…
ebooksa