— Зрозуміло, — кивнув Юрій Олексійович, хоча достоту нічого не розумів. Навіть якщо відкинути будь-яку містику і прийняти як даність, що на стіні висить планшетний комп’ютер, який, згідно з програмою, видає всілякі рідкісні звуки, все одно головне було незрозумілим — навіщо?
— Ходімо, я тобі покажу наше хазяйство, — сказала секретарка. — Тільки ти не дуже дивуйся, гаразд? Усе-таки контора в нас впливова, люди різні ходять, події теж різні трапляються. Списуй усе на місцевий колорит і гру уяви, так буде простіше.
— Як скажете, — погодився Субота.
— І давай все-таки на «ти», — попросила вона. — Сам скоро переконаєшся, що так набагато легше.
— А на брудершафт будемо пити? — пожартував Субота і, мабуть, не зовсім вдало, тому що обличчя Діани якось сіпнулось і вона нічого не відповіла.
А за мить Діана вже тягла його за собою нескінченними коридорами в спекотну утробу таємничої корпорації «Легіон». І куди тільки поділися її спокій, м’який смуток і погляд, який так його хвилював. Тепер перед Суботою була акула адміністративного сектора — рішуча, холодна, чужа.
Першим на черзі виявився сценарний відділ.
— Сценарний? — перепитав Субота. — Кіно знімаєте?
— І кіно теж, — дещо невизначено відповіла Діана. — 3 ухилом у реалізм.
Невідомо, що за реалізм тут знімали, але в сценарному відділі панував тотальний сюр.
Це було велике, погано освітлене приміщення, у кутках якого панував морок. До стін липнув чорний оксамит, що стишував звуки, та й рухи теж. Подекуди темрява розчинялася сяйвом смолоскипів, які стриміли просто зі стін, або напівмертвими лампами, що вихоплювали з мороку шматки простору, як крокодил вихоплює рибу з води.
Спочатку Суботі здалося, що вся кімната втикана розташованими по периметру скульптурами. Потім він зрозумів, що це все-таки живі люди, тільки аж надто нерухомі. А придивившись, здригнувся: нерухомість виявилася не найстрашнішою, набагато гіршим був зовнішній вигляд.
Здавалося, що купа мерців різних ступенів розкладу підвелися з безодні пекла й розсілися всюди, а деякі навіть стояли, жахаючи обвислим лахміттям гнилої плоті. Поки що вони не бачили Суботу, але він чомусь знав, що коли його виявлять — уся зграя кинеться вперед, роззявляючи в голодних корчах бездонні пащі. Не зводячи з них очей, Субота замахав руками позаду, намацуючи двері, але Діана штовхнула його вперед, а сама плеснула в долоні.
Від цього світло спалахнуло яскравіше, стали помітні деталі. Не на цвинтарі вони опинилися в ніч на Геловін, а на театральній виставі, моторошнуватій, але ефектній. Так, це був саме театр, причому невеликий, заштатний, а персонажів тутешніх у жодну психлікарню не пустили б, не кажучи про звичайний цирк.
Найближче до дверей сидів кудлатий, похмурий, як ніч, запнутий у безбарвний вовняний гіматій, у сандалях, із довгою палицею в руці, надійно впертою в підлогу, з вигляду могутній, міцний, — і притому безтілесний, більше схожий на похмуру тінь, крізь яку зяє прірва. У його очах, порожніх, підземних, мерехтіли червоні вулканічні спалахи.
Діна поглядала на Суботу, насолоджувалася його сум’яттям.
— Схожий? — несподівано запитала вона.
— На кого? — розгубився Субота.
— На Гадеса…
Він знову кинув погляд на кудлатого. Той не ворухнувся, але якось відреагував — смертним жахом, холодом пекла повіяло від нього. Мабуть, схожий… якби владика Аїду не був богом, а мав смертне тіло, напевне, саме так би він і виглядав… У сценарному відділі явно готувалися до стародавніх містерій — і далі, наскільки сягало око, можна було розрізнити всіляких чудовиськ у людській подобі. А деякі, пригадував Субота, не лише в людській.
ebooksa