Кім

— Але це має бути велика війна — війна восьми тисяч.

Голос Кіма пронизливо злітав над зненацька набіглим натовпом, на подив самому мовцеві.

— Червоні мундири[54] чи наші власні полки? — різко запитав старий, неначе звертався до рівні. Його тон викликав у людей повагу до Кіма.

— Червоні мундири, — поволі відказав Кім. — Червоні мундири й гармати.

— Але, але астролог ні слова не сказав про це, — збуджено белькотів Лама, хапнувши зопалу добрячу понюшку тютюну.

— Але я знаю. Слово прийшло до мене, учня цього святого. Спалахне війна — війна восьми тисяч червоних мундирів. їх приведуть із Пінді й Пешавара. Це точно.

— Хлопчик чув базарні розмови, — сказав жрець.

— Але він завжди був при моєму боці, — сказав Лама. — Як це він знає, а я — ні?

— З нього вийде розумний фіґляр, коли старий помре, — пробурмотів жрець до старости. — Що це за новий трюк?

— Знак. Дай мені знак, — прогримів раптом старий солдат. — Якби мала бути війна, мої сини сказали б мені.

— Коли все буде готово, синам твоїм скажуть, не сумнівайся. Але то довгий шлях: від твоїх синів до людини, в чиїх руках усі ці речі.

Кім розпалився. Гра нагадала йому передачу листів, коли заради кількох пайсів[55] він робив вигляд, що знає більше, ніж насправді. Але тепер він грав задля важливіших речей — азарту і відчуття влади. Він вдихнув глибше і продовжив:

— Старий, дай ти мені знак. Хіба підлеглі можуть наказувати виступати восьми тисячам червоних мундирів, та ще й із гарматами?

— Ні, — відповів старий, і знову так, ніби вони з Кімом були рівні.

— А ти знаєш, хто він — Той, хто віддає наказ?

— Я бачив його.

— А впізнав би знову?

— Я знаю його відтоді, як він був лейтенантом в Топхані [артилерії].

— Високий чоловік. Високий чоловік із чорним волоссям, який ходить отак?

Кім зробив кілька кроків жорсткою, дерев’яною ходою.