Кім

— Ая… — почала жінка.

— Але ти і твій чоловік сподівалися вилікувати корову, вилікувати за жменьку дякую.

Постріл влучив: то була пара визнаних у селі скупердяїв.

— Це недобре — дурити храми. Віддайте телятко власному жерцеві, і, якщо боги ваші не розгнівалися назавжди, корова дасть молока протягом місяця.

— А ти майстер до жебрів, — схвально промуркотів жрець. — І мастак із сорокарічним досвідом не втнув би краще. Звісно, це ти збагатив старого?

— Трохи борошна, трохи вершкового масла і жменька кардамону, — відповів Кім, спалахнувши від похвали, але все ще обережно. — Хіба з цього розбагатієш? І ти ж бачиш, що він божевільний. Але принаймні, з ним я вивчаю дорогу.

Він знав, як поводилися і говорили між собою факіри при воротах Таксалі, і скопіював кожну інтонацію їхніх безсовісних учнів.

— Його пошук — це правда чи машкара? Це може бути й скарб.

— Та він із глузду з’їхав сто разів. Ото й усе, що там є.

Тут підскочив старий солдат і запитав, чи не погодиться Кім у нього переночувати. Жрець радив йому погодитися, але наполягав на тому, що честь розважати Ламу належить храмові, на що Лама простодушно усміхнувся. Кім перевів погляд з одного на другого і зробив власні висновки.

— Де гроші? — прошепотів він, відкликавши старого у темряву.

— У мене на грудях. Де ж іще?

— Віддай мені. Тихо і швидко віддай мені.

— Але чому? Тут немає квитка, щоб купити.

— Я тобі чела, чи ні? Хіба я не бережу твої старі ноги по шляхах? Віддай мені гроші, та на світанку я поверну їх тобі.

Він запхав руку Ламі за пазуху і витяг гаманець.

— Ну так, то й так, — покивав головою старий, — це великий і жахливий світ. Я ніколи не знав, що у ньому живе так багато людей.

Наступного ранку жрець був у дуже поганому настрої, а Лама здавався цілком щасливим. Кім же провів цікавезний вечір зі старим, який дістав кавалерійський меч і, вклавши його на сухі коліна, розповідав про Повстання і про молодих капітанів, які вже тридцять років лежали у могилах, аж поки Кім не заснув.

— Звичайно, повітря в цій країні добре, — сказав Лама. — Я сплю сторожко, як і всі старі люди, але від учорашнього вечора проспав, як убитий, аж доки геть розвидніло. Я й досі трохи причмелений.

— Випий гарячого молока, — сказав Кім, який не раз виручав такими засобами знайомих курців опіуму. — Настав час знову вийти на дорогу.