— Ая! Але це будь-хто міг бачити.
Натовп затамував подих іще від початку їхньої розмови.
— Це правда, — сказав Кім. — Але я скажу більше. Подивіться сюди. По-перше, високий чоловік ходить отак. Тоді він міркує отак, — Кім провів пальцем собі по лобі та вниз, до кута щелепи. — А тоді отак пересмикує пальці. А тоді пхає собі капелюха під ліву пахву.
Кім показав рух і стояв, як лелека.
Старий охнув і вражено замовк, а натовп здригнувся.
— Так, так, так. Але що він робить, коли збирається віддати наказ?
— Він потирає шкіру на потилиці — отак. Тоді опускає один палець на стіл, і трохи чмихає носом, отак. А потім він каже так: «Звільнити такий-то полк. Викликати такі-то гармати».
Старий підвівся, завмер і віддав честь.
— Утім, — Кім перекладав місцевою говіркою слова, які він чув у гардеробній в Амбалі. — Утім, говорив він, ми повинні були зробити це давно. Це не війна, це каральна операція. Пффф!
— Досить. Я вірю. Я бачив його таким у диму боїв. Бачив і чув. Це він!
— Я не бачив диму, — Кімів голос уподібнився до наспівного бурмотіння ворожки з узбіччя. — Я бачив це в темряві. Спершу прийшов чоловік, щоби внести ясність. Потім вершники. Потім він стояв у колі світла. Далі все було, як я вже сказав. Старий, я говорив правду?
— Так, це він. Я вже не маю жодних сумнівів, що це він.
Натовп зробив довгий, тремкий вдих, дивлячись поперемінно то на старого, який досі пильно слухав, то на обдертого Кіма у багряних сутінках.
— Чи ж я не казав, чи ж я не казав, що він із іншого світу!? — гордо вигукнув Лама. — Він Друг Усього Світу. Він Друг Зірок!
— Принаймні, нас це не стосується, — вигукнув чоловік. — О ти, молодий провіснику, який має дар завжди при собі, у мене є корова з червоно-чорними плямами. Може, вона сестра твого Бика, звідки я знаю…
— Хіба мене це обходить? — сказав Кім. — Мої Зірки не мають діла до твоєї худоби.
— Ні, але вона дуже хвора, — втрутилася жінка. — Скажи мені, чи вона оклигає?
Якби Кім був звичайним хлопчиком, він би продовжив гру; але не можна тринадцять років прожити в Лагорі, знати всіх факірів із боку воріт Таксалі, і не знати при цьому людської природи.
Жрець збоку подивився на хлопчика трохи вороже і гірко всміхнувся.
— Хіба немає жерця на селі? Я ж наче бачив одного великого жерця саме зараз! — вигукнув Кім.