— Оце такі люди, — вона взяла повчальний тон і напхала повен рот пану[75], — вони придатні для контролю за правосуддям. Вони знають землю і звичаї країни. А решта, всі ті зайди з Європи, вигодувані білими жінками, які вивчили нашу мову з книжок — вони гірші, ніж мор. Вони шкодять володарям.
Тоді вона розказала всім довкола довгу-довжезну історію про безграмотного молодого поліцейського, який потурбував її двоюрідного брата в дев’ятих із якоїсь незначної земельної справи, і заплела туди цитату з книжки не надто благочестивої.
Потім її настрій змінився, і пані веліла одному з охоронців запитати, чи не воліє Лама піти поруч та обговорювати з нею питання релігії. Тоді Кім трохи відстав і йшов позаду у хмарі пилу, повернувшись до своєї цукрової тростини. З годину або й більше кругла шапочка Лами маяла попереду, як місяць в імлі. З усього, що зміг почути, Кім зрозумів, що стара заплакала. Один з оріїв наполовину вибачився за вчорашню грубість, кажучи, що він ніколи не знав свою господиню такою м’якою, він приписав це присутності стороннього жерця. Особисто він вірив у брахманів, хоча, як і всі тубільці, гостро відчував їхню хитрість і жадібність. Тим не менше, коли брахмани роздратували своїм жебранням матір дружини його господаря так, що вона послала їх подалі, а вони у відповідь прокляли увесь її почет (ось тому насправді минулої ночі закульгав пристяжний віл і зламалося дишло), він був готовий прийняти будь-якого жерця будь-якої іншої віри чи й навіть з-поза меж Індії. Із цим Кім погодився глибокомудрим кивком і запропонував орії зауважити, що Лама не бере грошей, і що вартість його та Кімової їжі повернеться сторицею, бо ж відтепер завдяки їхній присутності караван буде супроводжувати щастя. Він також розповідав про місто Лагор і заспівав одну-дві пісеньки, які розсмішили охорону. Як городянин, Кім був добре знайомий з останніми піснями наймодніших композиторів (здебільшого то були жінки) і мав явну перевагу над людьми з невеликого села з садочками за Сагаранпуром, але він дозволив їм відчути це самим.
Опівдні вони звернули вбік, щоб поїсти, і їжа була смачна, щедро подана на чистому листі, порядно, подалі від дорожнього пилу. Вони віддали недоїдки якимось жебракам, виконавши таким чином всі вимоги, та сіли на довгий, розкішний перекур. Старенька заслонила фіранки, але любісінько втручалася в розмови, її слуги заперечували та сперечалися з нею, як це роблять слуги по всьому Сході. Вона порівняла прохолоду і соснові схили Кангри і Кулу з пилом і манговими деревами Півдня; вона розказала легенду про якихось старих місцевих богів, шанованих на краю земель її чоловіка; вона смачно вилаяла тютюн, який саме курила, перепаплюжила всіх брахманів і беззастережно обмірковувала появу на світ численних онуків.
Розділ 5
Обледащіла процесія вервечкою тьопала по дорозі; стара проспала аж до наступної зупинки. Це був дуже короткий перехід, до заходу сонця залишалася ще година, тож Кім шукав собі розваги.
— От чого не сісти і не відпочити? — кинув один із охоронців. — Тільки чорти та англійці вештаються взад і вперед без причини.
— Ніколи не май діла з дияволом, мавпою чи хлопченям. Жодна людина не знає, що вони учворять далі, — додав його товариш.
Кім зневажливо розвернувся — він не хотів слухати стару історію про те, як диявол грався з хлопчаками, а потім глибоко пошкодував про це, — і ліниво рушив у поле.
Лама пішов слідом. Увесь день щоразу, коли вони минали якийсь потічок, він звертав убік, щоб подивитися, але жодного разу не отримав знаку, що знайшов свою Річку. Провадячи у затишку розумні розмови з жінкою шляхетного походження, приймаючи належну шану і повагу як її духовний наставник, Лама непомітно відволікся від пошуку. Більш того, він був готовий спокійно витрачати роки у своєму прагненні, бо ж був позбавлений нетерплячки білих, а мав натомість глибоку віру.
— Де ти йдеш? — погукав він Кіма.
— Та ніде, просто йду, перехід був маленький, а це все, — Кім змахнув руками довкола, — таке нове для мене.
— Вона, безсумнівно, мудра і прониклива жінка. Але важко медитувати, коли…
— Усі жінки такі, — Кім говорив, як справжнісінький Соломон.
— Перед моїм монастирем був широкий кам’яний майданчик, — пробурмотів Лама, розгортаючи петлю добряче потертої вервиці. — На ньому залишилися сліди моїх ніг, стільки я ходив взад і вперед із цим.
Він клацнув намистинами і почав ревно примовляти «Ом Мані Падме Ом!», вдячний за свіжість, тишу і відсутність пилу.
Кім ліниво ковзав поглядом по рівнині. Його мандрівка не мала особливої мети, він хотів хіба що дослідити кілька хатинок скраю, які видалися йому незвичними.
Вони вийшли на широкий вигін, який здавався червоним і пурпуровим у надвечірньому світлі; посередині пасовиська скупчилися кілька мангових дерев. Кім здивувався, чому в такому чудовому місці немає храму — у цих речах хлопчик метикував, як справдешній жрець. Віддалік по рівнині йшли поряд недалеко один від одного четверо людей. Він пильно придивився до них із-під долоні й запримітив блиск латуні.
— Солдати. Білі вояки! — сказав він. — Давай подивимося.
— Ми завжди зустрічаємо солдатів, коли йдемо з тобою удвох. Але я ще ніколи не бачив білих солдатів.