Кім

— Вони кажуть, — від Кімових слів очі старого засяяли, — кажуть, що мій гороскоп тепер справдився, і що коли я вже повернувся до них і до Червоного Бика, — хоч ти ж знаєш, що я прийшов із цікавості, — то мені треба йти до мадріси і зробитися сагибом. Тепер я роблю вигляд, що згоден, найгірше, що буде — я з’їм кілька обідів без тебе. Тоді я вшиюся і наздожену тебе по дорозі до Сагаранпуру. А тому, святий чоловіче, тримайся цієї жінки з Кулу… нізащо не відходь далеко від воза, поки я не повернуся. Поза всяким сумнівом, мій знак — то знак війни та збройних людей. Подивися, як вони дали мені вина і посадовили мене на почесному ліжку! Мій батько був якийсь великий чоловік. Так що, якщо вони шануватимуть мене між собою, — добре. Якщо ні — то теж добре. Як би воно не вийшло, щойно мені набридне, то я втечу до тебе. Але залишайся з раджпуткою[83], бо я втрачу твій слід… О, так, — додав хлопчик англійською, — я сказав йому все, що ви мені наказали сказати.

— І я не бачу жодної потреби, чого він має далі чекати, — сказав Бенет, нишпорячи собі в кишені штанів. — Подробиці ми можемо з’ясувати пізніше. Я дам йому ру…

— Дайте йому час. Може, він любив хлопця, — сказав отець Віктор, урвавши священика на півслові.

Лама витяг свою вервицю і насунув широчезні криси своєї шапки на очі.

— А зараз чого він хоче?

— Він каже, — Кім підняв руку, — він каже: «Помовчте». Він хоче поговорити зі мною сам. Бачте, ви ж не знаєте ані словечка з того, що він говорить, і я думаю, що якщо ви будете базікати, то він може послати вам дуже погані прокляття. Коли він бере це намисто, отак, бачте, то він завжди хоче бути у спокої.

Обидва англійці сиділи приголомшені, але по очах Бенета було видно, що Кімові буде непереливки, коли він потрапить до лап релігії.

— Сагиб і син сагиба, — голос Лами був хрипким від болю. — Але жодна біла людина не знає цю землю та її звичаї так, як ти знаєш. І де ж тут правда?

— Ну яка різниця, святий чоловіче? Пам’ятай, що це тільки на одну ніч або дві. Пам’ятай, як я можу швидко змінюватися. Це все буде так, як було, коли я вперше заговорив із тобою на великій гарматі Зам-Замі…

— Коли я вперше прийшов до Дому Чудес, ти був хлопчиком, вбраним, як білі люди. А вдруге ти був індусом. Яке буде третє перевтілення? — сумно посміхнувся той. — Ах, чело, ти зробив погано старому, тому що моє серце потягнулося до тебе.

— А моє до тебе. Але ж як я міг знати, що Червоний Бик приведе мене до цього всього?

Лама знову закрив обличчя і нервово закалатав вервицею. Кім присів поруч із ним і притримував за полу.

— То виходить, що хлопчик сагиб? — продовжував старий глухим голосом. — Такий самий сагиб, як той, що зберігав зображення у Домі Чудес? — Лама мав обмежений досвід спілкування з білими людьми. Він, здавалося, повторював урок. — Відтак, йому не личить робити інакше, як роблять сагиби. Він повинен повернутися до свого народу.

— На день і ніч, і ще один день, — виправдовувався Кім.

— А, н-не вийде! — отець Віктор побачив, що Кім рухається до дверей, і виставив навперейми здоровенну ногу.

— Я не розумію звичаїв білих людей. Жрець, який оберігав зображення в Домі Чудес у Лагорі був поштивішим, ніж оцей худий. Цього хлопчика заберуть від мене. Вони зроблять сагиба з мого учня? Горе мені! Як я знайду мою Річку? Хіба в них нема учнів? Спитайся.

— Він каже, що йому дуже жалько, що він тепер більше не зможе знайти Річку. Він каже: чому ви не маєте учнів і не залишите його у спокої? Він хоче очиститися від своїх гріхів.

Ні Бенет, ні отець Віктор не мали готової відповіді.

Кім заговорив англійською, засмутившись стражданнями Лами:

— Я думаю, що якщо ви дозволите мені тепер піти, то ми підемо тихенько і нічого не вкрадемо. Ми будемо шукати цю Річку, як і до того, як ви мене впіймали. Шкода, що я прийшов сюди, щоби знайти Червоного Бика та все таке. Я не хочу цього.