Кім

Священик нахилився вперед.

— Я ладен віддати місячну платню, щоб дізнатися, що коїться у твоїй маленькій круглій голові.

— Нічого там не коїться, — сказав Кім, і почухався.

Йому було цікаво, чи вишле йому Магбуб Алі аж цілу рупію. Тоді він міг би заплатити писареві за лист і далі писати листи до Лами в Бенарес. Можливо, Магбуб Алі відвідає його наступного разу, коли приїде на південь із кіньми. Звісно, він має знати, що це той лист, якого Кім передав офіцерові в Амбалі, розв’язав велику війну, яку так голосно обговорювали чоловіки й хлопчики під час вечері в казармі. Але якщо Магбуб Алі цього не знав, то було б дуже небезпечно повідомляти йому. Магбуб Алі був жорстоким із хлопчиками, які забагато знали, або думали, що знають.

— Ну, поки я отримаю наступні новини… — голос отця Віктора перервав його роздуми, — ти можеш бігати і гратися з іншими дітьми. Вони тебе чогось навчать, хоча я не думаю, що воно тобі сподобається.

Виснажливий день доволікся до кінця. Коли Кім подався спати, йому показали, як складати одяг і виставляти чоботи, а інші хлопці сміялися з нього. На світанку його розбудив горн. Після сніданку його зловив учитель, тицьнув під носа аркуш із безглуздими значками і відлупцював нізащо. Кім думав отруїти його опіумом, позиченим у підмітальників, але вирішив, що така витівка може бути небезпечною, бо ж вони всі їдять за одним столом у їдальні (Кімові це було особливо огидно, він вважав за краще під час їжі повертатися спиною до світу). Потім він спробував втекти до того села, де жрець намагався підсипати сонного зілля Ламі та жив старий солдат. Але далекоглядні вартові на кожному виході повертали назад маленьку червону постать. Штани й куртка калічили йому тіло і розум, тож він відмовився від задуму, по-східному покладаючись на слушний час і нагоду. Три дні мук минули у великих, лунких білих кімнатах. По обіді він ходив на погулянку під конвоєм котрогось хлопчика-барабанщика, і все, що він чував від своїх компаньйонів, було кілька безглуздих слів, які складали чи не дві третини лайки білих. Кім знав і зневажав їх усі давно. Тож не дивно, що барабанщик за його мовчанку і байдужість платив стусанами. Його не цікавив жоден із базарів на території військової частини. Він називав усіх тубільців «чорними», тим часом слуги та підмітальники відкрито лаяли його, а він того не розумів, ведений в оману їхнім шанобливим виглядом. Це трохи примиряло Кіма зі штурханами.

На ранок четвертого дня барабанщика спіткала відплата. Вони пішли разом до іподрому Амбали. Хлопець повернувся один, плачучи, з новинами, що молодий О’Гара, якому він нічого такого не зробив, привітав червонобородого чорного верхи на коні, а той чорний одразу пекельно заліпив йому гарапником, а молодого О’Гару підхопив у сідло і помчав геть. Ці новини дісталися до отця Віктора, і його довга нижня губа відвисла ще нижче. Він був уже досить вражений листом із храму Тіртханкарів у Бенаресі, із прикладеним чеком до місцевого банкіра на три сотні рупій і молитвою до «Всемогутнього Бога». Лама був би засмучений ще дужче, ніж священик, якби знав, як базарний писака переклав його фразу «набути заслуги».

— А, щезніть вражі сили! — Отець Віктор крутив розписку. — А тепер він пощез іще з якимось зі своїх пречудових друзів. Я вже не знаю, чи буде мені ліпше отримати його назад чи позбутися остаточно. Він поза межами мого розуміння. Як у чорта — я саме його маю на увазі! — вуличний жебрак випрошує гроші, щоби виховувати білих хлопчиків?

За три милі звідти, на іподромі Амбали, Магбуб Алі притримував сірого кабульського жеребця, а заразом і Кіма, у сідлі перед собою, і говорив:

— Але, Маленький Друже Усього Світу, треба зважати на мою честь і репутацію. Усі офіцери-сагиби усіх полків і всі в Амбалі знають Магбуба Алі. Люди побачили, що я вдарив хлопчика і забрав тебе. На цьому полі нас видно здалеку. Як я можу забрати тебе геть звідси? Або пояснити твоє зникнення, якщо я поставлю тебе на землю і дам утекти в посів? Вони посадять мене до в’язниці. Будь терплячим. Як ти сагиб — то вже довіку. Колись виростеш чоловіком, то ще, може, дякуватимеш Магбубові Алі.

— Забери мене подалі від цих вартових, щоб я міг познімати це червоне. Дай мені грошей, і я піду в Бенарес назад до мого Лами. Я не хочу бути сагибом, і пам’ятай, що я передав твоє повідомлення.

Жеребець шалено сіпнувся. Магбуб Алі необережно пришпорив його гострими стременами. (Він не належав до теперішніх торгівців кіньми, які носять англійські чоботи зі шпорами). Кім зметикував, що той себе видав, і зробив свої висновки.

— То була дрібничка. Якраз тобі по дорозі до Бенареса. І я, і сагиб уже про неї забули. Я надсилаю стільки листів і повідомлень людям, які питають про коней, що я не добре пам’ятаю, кому що казав. То було щось про гніду кобилу, родовід замовив сагиб Пітерс?

Кім відразу побачив пастку. Якби він сказав: «про гніду кобилу», Магбуб із тієї готовності піти за поправкою зрозумів би, що хлопчик щось підозрює. Тому Кім відповів:

— Гніда кобила? Ні, я так швидко не забуваю свої повідомлення. Це був білий жеребець.

— Так, так воно і було. Білий арабський жеребець. Але ти мені писав про гніду кобилу.

— А хто ж каже правду писареві? — відповів Кім, відчуваючи долоню Магбуба на своєму серці.

Раптом їх хтось окликнув.

— Привіт! Магбубе, старий негіднику, стій-но! — загукав голос, і до них підлетів англієць на конику-поні для гри в поло. — Я за вами гнався мало не усе місто. Добре шпарить цей твій кабулець. Він на продаж?

— У мене скоро підійде молодий коник, якого саме небо створило для складної та делікатної гри в поло. Він не має собі рівних. Він…