— Таке ім’я йому дали в Лагорі… «Друг Усього Світу дозволяє собі поїхати до рідних місць. Він повернеться у призначений день. Нехай перешлють коробку і спаковану постіль, а якщо мала місце провина, то нехай Рука Дружби відведе Батіг Лиха». Є ще дещо, але…
— Нічого, прочитай.
— «Деякі речі не відомі тим, хто їсть із виделками. Часом буває краще поїсти руками. Скажи м’якими словами тим, хто не розуміє цього, так, щоби повернення було сприятливим». Звісно, всі ці вислови — то писарева робота, але подивися, як мудро хлопчик виклав суть, так, що ніхто не розбере, крім тих, хто знає!
— Оце так Рука Дружби відводить Батіг Лиха? — засміявся полковник.
— Ти глянь, який мудрий хлопчик. Він повернувся знову на Шлях, як я і казав. І ще не знаючи, яке твоє ремесло…
— Я не зовсім упевнений в тому… — пробурмотів полковник.
— Він звертається до мене, щоб помиритися з Вами. Хіба він не розумний? Він каже, що повернеться. Але він ще тільки вдосконалює знання. Подумай, сагибе! Він пробув три місяці у школі. А він не звик стільки часу бути загнузданим. Зі свого боку, я радію. Поні вчиться гри.
— Так, але вдруге він не повинен іти сам.
— Чому? Він ходив один, перш ніж потрапив під захист сагиба-полковника. Коли він прийде у Велику Гру, він муситиме йти сам — і самому наражатися на небезпеку. Тоді, якщо він плюне, або чхне, або сяде не так, як люди, за якими він стежить, його можуть убити. Навіщо заважати йому зараз? Пам’ятаєш, як кажуть перси: «Шакала, який живе в нетрях Мазандерана, можуть зловити тільки гончаки із Мазандерана».
— Правда. Твоя правда, Магбубе Алі. І якщо він повернеться неушкодженим, то я нічого більше й не хотітиму. Але це добряче нахабство з його боку.
— Він навіть мені не говорить, куди іде, — відповів Магбуб. — Він не дурень. Коли спливе його час, він прийде до мене. Пора цілителю перлів взяти його в руки. Щось він занадто швидко дозріває, як і сам сагиб сказав.
Це пророцтво точнісінько справдилося через місяць. Магбуб подався до Амбали по нову партію коней. Кім зустрів його на Калкській дорозі, самого, в сутінках, попросив милостиню, був вилаяний і відповів англійською. Довкола не було нікого, хто б міг почути стогін подиву Магбуба:
— Ого! А де ти був?
— Там і тут, тут і там.
— Іди туди, під дерево, на сухе, і розказуй.
— Я жив трохи в одного старого біля Амбали і трохи в родині моєї знайомої в Амбалі. З одним із них я поїхав на південь, аж до Делі. Це чудове місто. Потім я був погоничем вола в одного телі [олійника], що їхав на північ; але я почув, що в Патіялі має бути велике свято, і пішов туди з одним майстром феєрверків. Це було велике свято. (Кім погладив живіт). Я бачив раджів, бачив слонів у золотих і срібних накидках. А коли вибухнули всі феєрверки одразу, то загинуло одинадцять людей, і мій майстер серед них, а мене вдарило об намет, але без жодної шкоди. Тоді я повернувся на залізницю з одним вершником із сикхів, якому доглядав коня за їжу. Аж ось я тут.
— Шабаш! — сказав Магбуб Алі.
— Але що скаже полковник-сагиб? Я не хочу бути битим.
— Рука Дружби відвела Батіг Лиха. Але наступного разу, коли ти вийдеш на Шлях, це буде зі мною. Тобі ще зарано.
— Мені вже запізно. Я трохи навчився читати і писати англійською в мадрісі. Я скоро буду справжнім сагибом.