Кім

— Послухайте-но його! — сміявся Магбуб, дивлячись на вимоклу до нитки постать, що пританцьовувала під дощем. — Салам, сагибе! — іронічно привітався він. — То як — втомився вже від Шляху, хочеш поїхати зі мною до Амбали і назад повернутися з кіньми?

— Я поїду з тобою, Магбубе Алі.

Розділ 8

Вклоняюсь доземно родинним краям, І всім, хто плекав і ростив. Найбільше ж Аллаху завдячую я — Двобічним мене сотворив. Хай босий і голий піду сам-один, Без хліба, без тютюну… Та голову хочу з двох різних частин — Не брилу цільну одну! (Маніфест двобічної людини)[106]

— Тоді, заради Бога, зміни синє на червоне, — сказав Магбуб, натякаючи на індуїстський колір Кімового тюрбана, непристойний для правовірного.

Кім відтяв на те старим прислів’ям:

— Я поміняю віру й постіль, якщо ти за це заплатиш.

Торгаш реготав, аж мало не впав із коня. У крамниці на околиці міста відбулося перевдягання, і Кім став мусульманином, принаймні ззовні.

Магбуб винайняв кімнату навпроти залізничної станції і послав по найкращі наїдки, включно з мигдалевими солодощами (тут їх називають «балушаї»[107]) і тонко нарізаним тютюном із Лакнау.

— Це краще, ніж будь-які страви, що ми їли з сикхом, — сказав Кім, усміхаючись і сідаючи навпочіпки, — звісно, в мадрісі мене й близько таким не годували.

— Я хочу послухати про мадрісу, — Магбуб напхав черево смачнючими кульками з баранини й прянощів, обсмаженими на салі з капустою і золотаво-коричневою цибулькою. — Але розкажи мені, насамперед, усе по правді, як ти звідти втік. Бо, думаю, о Друже Усього Світу, — він розпустив на собі пасок, щоб той не луснув, — що не так часто сагиб і син сагиба втікає звідти.

— А як вони можуть втекти? Вони не знають країни. Це було запросто, — сказав Кім, і почав свою розповідь. Коли він дійшов до перевдягання та розмови з дівчиною на базарі, Магбуб Алі облишив серйозність і реготав, плескаючи себе по стегнах.

— Шабаш! Шабаш! О, добре зроблено, малий! Що скаже на це цілитель перлів? Тепер давай послухаємо, що трапилося далі, повільно, крок за кроком, не випускаючи нічого.

Тоді крок за кроком Кім розповів про свої пригоди, кашляючи, коли міцний, запашний тютюн забивав йому легені.

— Я ж казав, — пробурчав сам до себе Магбуб Алі, — я ж казав, що це поні вирвався пограти в поло. Плід уже дозрів, за винятком того, що він тепер має вивчити свої відстані, темп, вимірювальні прилади і компаси. А тепер слухай. Я відвів батіг полковника від твоєї шкіри, і це немала послуга.

— Правда, — незворушно видихав димом Кім. — Це правда.

— Але ти не думай, що це добре — отак бігати сюди-туди.

— Це був мій відпочинок, хаджі. Я був рабом протягом багатьох тижнів. Чому я не міг утекти, коли школа була закрита? Іще подивися, як я, живучи у моїх друзів або самотужки заробляючи собі на хліб, як із сикхом, врятував полковника-сагиба від великих витрат.

Магбубові губи сіпнулися під добре підрізаними мусульманськими вусами.

— Що таке декілька рупій, — патан недбало змахнув долонею, — для полковника-сагиба? Він їх витрачає з певною метою, у будь-якому випадку, а не з любові до тебе.

— Це, — повільно сказав Кім, — я дізнався давним-давно.