Кім

— Хамф! Не маю охоти телесуватися з першими-ліпшими волоцюгами. У мене не довгі вуха. Я не жінка, щоб хотіти підслуховувати таємниці, — кинув джат і поволі пересунувся в дальній куток.

— А хіба ж ти не знахар? Я на десять миль загруз у біду, — вигукнув магаратта, підіграючи Кімові.

— Цей чоловік увесь порізаний і потовчений. Я його полікую, — відрізав Кім, — ніхто не встрявав між твоїм дитям і мною.

— Я присоромлений, — сумирно відказав камбог. — Я твій боржник за життя мого сина. Ти чудотворець, я це знаю.

— Покажи мені порізи, — Кім розмотав магараттину шию, серце його так калатало, що він мало не задихнувся — це ж була Велика Гра, і з помстою. — А тепер, брате, швидко розказуй, поки я читаю замовляння.

— Я прийшов з півдня, там була моя справа. Одного з наших убили при дорозі. Ти чув? — Кім похитав головою. Звісно, що він нічого не знав про попередника Е.23-го, убитого на півдні в одязі арабського торговця. — Знайшовши одного листа, по якого мене послали, я рушив назад. Я залишив це місто і втік у Мгав. Я був такий певний, що мене ніхто не знає, що не перемінив вигляд. У Мгаві жінка звинуватила мене у крадіжці коштовностей у тому місті, з якого я прибув. Тоді я зрозумів, що мене вже шукають. Я втік із Мгава, підкупивши поліцію, яка вже була підкуплена, щоб видати мене без допитів моїм ворогам із півдня. Далі я заліг на тиждень у старому місті Чіторі, буцім розкаяний грішник у храмі, але я не міг спекатися листа, який був на моїй відповідальності. Я закопав його під Каменем Королеви, у Чіторі, у місці, яке ми всі знаємо.

Кім не знав, але нізащо в світі не хотів обірвати оповідь.

— Бачиш, у Чіторі я перебував на території Князівства, на схід, у Коті вже не діють закони Королеви, а ще далі на схід лежать Джайпур і Ґваліор. Шпигунів там не люблять, і закони там не діють. Мене гнали, як мокрого шакала, але я прорвався у Бандакуї, де почув, що мене обвинувачують в убивстві, скоєному у тому місті, яке я залишив, в убивстві хлопчика. Вони вже мають і тіло, і свідків.

— А уряд не може захистити?

— Ми, Гравці, не маємо захисту. Загинемо — то загинемо. Наші імена викреслять із книги. І все. У Бандакуї, де живе один із нас, я спробував замести сліди і перебрався магараттою. Тоді я приїхав до Аґри і збирався повернутися до Чітора й повернути листа. Такий був певний, що від них вислизнув. Того й не посилав нікому тара [телеграми] із повідомленням, де лист. Я хотів, щоб уся заслуга була моя.

Кім кивнув. Він добре розумів це почуття.

— Але в Аґрі, коли я йшов вулицями, чоловік закричав, що я йому винен гроші, підійшов зі свідками і хотів вести мене до суду негайно. Ох, проворні люди на півдні! Він мене признав своїм агентом із бавовни. Горіти йому у пеклі!

— А ти що — був?

— О, дурню! Я був людиною, яку вони шукали через того листа! Я втік у квартал м’ясників і вибіг через будинок одного єврея, який злякався бучі і вигнав мене геть. Я дістався пішки до шляху на Сомну, а грошей мав тільки на квитка до Делі, і там, поки я лежав у канаві з лихоманкою, хтось вискочив із кущів, побив мене і порізав, і обшукав із голови до ніг. Це було геть близько від по-їзда!

— А чого він тебе зразу не порішив?

— Вони не такі дурні. Якщо в Делі мене візьмуть за звинуваченням в убивстві, мене видадуть тому князівству, яке мене хоче отримати. Я повернуся туди під вартою, і там помру повільно, на засторогу решті з нас. Південь — не моя батьківщина. Я бігаю по колу, як одноока коза. Я не їв два дні. Я позначений, — він торкнувся брудної пов’язки на нозі, — тож у Делі вони мене впізнають.

— Принаймні, у по-їзді ти у безпеці.

— Проживи рік у Великій Грі і скажи мені це знову! Дроти передали у Делі проти мене ретельні описи — кожна рана, кожна ганчірка. Двадцять, сто, як буде треба, скажуть, що бачили, як я убив хлопчика. А з тебе нема користі!

Кім доволі знав місцеві методи боротьби і не мав сумніву, що справа буде облаштована намертво — включно з мертвим тілом. Магаратті час від часу судомило пальці від болю. Камбог похмуро зиркав зі свого кутка, Лама був зайнятий вервицею, а Кім, удаючи лікаря, обмацував чоловікові шию й обдумував поміж замовляннями свій план.

— Чи ти маєш чари, щоб перемінити мені вигляд? Інакше я мрець. П’ять-десять хвилин на самоті, якби я не був такий зацькований, якби я міг…