— То він уже зцілений, чудотворцю? — ревниво озвався камбог. — Ти вже довгенько чаклуєш.
— Ні. Нема ліків на його рани, крім як три дні перебути в одежі байраджі.
Це загальновідоме покаяння частенько накладають на тлустих купців їхні духовні наставники.
— Один жрець завше хоче сотворити ще одного, — пролунало у відповідь.
Як і більшість тяжко забобонних людей, камбог не міг притримати язика і не покпинити зі своєї релігії.
— То твій син тепер буде жерцем? Йому час ковтнути ще мого хініну.
— Ми, джати, наче буйволи, — сказав камбог, знову м’якнучи.
Кім поклав кінчиком пальця гірких ліків на довірливі губенята дитини.
— Я нічого в тебе не просив, — суворо сказав він батькові, — окрім їжі. Чи тобі шкода, що дав її мені? Я збираюся зцілити іншого чоловіка. Ти мені дозволиш… принце?
Здоровенні чоловікові лаписька злетіли вгору:
— Нє, нє. Не смійся з мене.
— Я хочу вилікувати цього хворого. Ти набудеш заслуги допомогою. Якого кольору попіл у тебе в люльці? Білий. Це сприятливо. Маєш у себе в харчах сиру куркуму?
— Я… я…
— Відкрий свого клунка!
У клунку був звичний набір дрібних речей: трохи одягу, знахарське зілля, дешеві гостинці, вузлик із аттою — місцевим сірим борошном грубого помолу, папуші сільського тютюну, дешеві чубуки до люльки і торбинка прянощів для карі — усе це було загорнуте у ковдру. Кім перебирав усе це з виглядом премудрого чаклуна і бурмотів мусульманські заклинання.
— Цієї мудрості я навчився у сагибів, — прошепотів він Ламі, наразі, якщо згадати про його навчання у Ларгана, то це була щира правда. — Зірки віщують, що у цього чоловіка буде велике лихо. Відвернути його?
— Друже Зірок, ти все робив добре, роби, як ти хочеш. Це буде ще одне зцілення?
— Швидше! Швидше давай! — хекав магаратта. — Поїзд може зупинитися.
— Зцілення від тіні смерті, — сказав Кім, змішуючи камбогове борошно з сумішшю попелу з дерева і від тютюну у червоній глиняній чашечці люльки. Е.23 без жодного слова, стягнув із себе тюрбан і випустив долу довге чорне волосся.
— Жрець, то моя їжа — прогарчав джат.