Король у Жовтому

— Слухай, нам треба перетерти, — мовив він.

— Перетерти? Сподіваюся, щось їстівне? Я зголоднів, — з показною зацікавленістю промовив Феловбі, але Трент, насупившись, звелів йому замовкнути.

— Скільки ти в мене позичав минулого тижня?

— Триста вісім франків, — відповів той смиренно.

— Де вони?

Феловбі почав щось плутано пояснювати, але Трентові урвався терпець:

— Я знаю, ти їх пустив на вітер, як завжди. Мені начхати, що ти робив до облоги. Мені відомо, що ти багатій і маєш право тринькати гроші, як тобі заманеться. Врешті-решт, то була не моя справа. Але тепер — моя, бо мені необхідно пильнувати за грошима, поки ти не дістанеш ще, а цього не станеться, допоки облога не закінчиться так чи інакше. Я добровільно ділюся тим, що маю, але не для того, щоб ти смітив цими грішми. Так, звісно, я розумію, що ти все повернеш, але питання не в цьому. Зрештою, на думку твоїх друзів, старий, тобі не завадить якийсь час утримуватись від плотських утіх. Ти надто зажерся у цьому прóклятому голодом місті скелетів!

— Я й справді доволі гладкий, — визнав він.

— То це правда, що в тебе обмаль грошей? — продовжував Трент.

— То є так, — позіхнув чоловік.

— А те смажене молочне порося, що на вулиці Сен-Оноре — воно ще там?

— Щ-що? — затинаючись перепитав Феловбі.

— О, я так і думав! Та я бачив тебе, коли ти стояв у захваті перед цим молочним поросям з дюжину разів!

Після чого, сміючись, він передав Феловбі капшук з двадцятьма франками і пішов допомагати Вестові, що перев’язував біля умивальника руку, кинувши наостанок:

— Якщо ти й це спустиш на розкоші, виживатимеш далі як сам зможеш.

Вест спромігся зробити на пов’язці вузлик і сказав:

— Пам’ятаєш, я залишив вас з Брейтом, аби віднести Колетті шматок курки?

— Курка! Боже правий! — простогнав Феловбі.

— Курка, — повторив Вест, насолоджуючись тугою в голосі Феловбі. — Я маю пояснити… дещо змінилося. Ми з Колетгою… вирішили одружитися.

— А що там з куркою? — пролепетав Феловбі.