Король у Жовтому

Вона спостерігала, як чоловік наповнював спиртову лампу, а коли він запалив її та взяв капелюха, аби піти, вона швидко підвелася й мовчки пригорнулася до нього. За мить Джек сказав:

— А тепер, Сильвіє, пам’ятай, що моя відвага тримається на твоїй. Ну ж бо, я маю йти. — Вона не поворухнулася, тож він повторив: — Я маю йти.

Вона відступила назад. Джек гадав, що вона щось скаже на прощання, але Сильвія лише мовчки дивилася на нього. Він знову поцілував її, вже трохи нетерпляче, і докинув:

— Не хвилюйся, кохана.

Коли він був уже внизу сходів, з кімнати консьєржки вибігла жінка, вимахуючи листом і гукаючи:

— Месьє Джеку! Месьє Джеку! Вам лист від месьє Феловбі!

Він узяв його і прочитав, спершись на одвірок:

Любий Джеку,

Мені здається, що Брейт зараз голий, як бубон, а Феловбі точно і кішки не прогодує. Брейт усе заперечує, Феловбі не приховує, тож можеш сам робити висновки. Маю план щодо обіду. Якщо він спрацює, ти запрошений.

Твій вірний друг

Вест

Р. S. Феловбі потрусив Гартмана та його банду, хвала небесам! Щось там не так… Чи, може, він просто скнара.

Р. Р. S. Я закоханий по самі вуха, а їй на мене, певно, начхати.

— Дякую, — сказав Трент, усміхнувшись консьєржці. — Як там справи в татуся Коттарда?

Стара похитала головою і вказала на завішене ліжко, що стояло у кімнаті.

— Татусю Коттарде, — весело крикнув він. — Як ви нині почуваєтеся? Як ваша рана?

Він підійшов до ліжка і розсунув запинало. Серед зім’ятих простирадл лежав старий.

— Вам ліпше? — посміхнувся Трент.

— Ліпше, — стомлено відповів той. — Є новини, месьє Джеку? — спитав він після паузи.

— Сьогодні ще не виходив. Обіцяю принести вам усі плітки, які тільки почую. «Хоча, бачить Бог, з мене вже досить пліток», — пробурмотів він сам до себе. Потім, підвищивши голос, сказав: — Ну ж бо, бадьоріше! Ви виглядаєте значно краще.