Лицарі сорока островів

- Тобі краще? Правда?

- Правда, - машинально відповів я. Це було аж надто — нудний, тягучий, мов гума, день, і раптом — трахнути з неба на якийсь острівець… І тут я заціпенів від страху. Як же я тут опинився? Адже я стояв біля самого входу в парк, і усміхнений фотограф ловив мене в об"єктив камери.

Коли я подивився на хлопців, то побачив, що вони посміхаються. Не прикро, ні… Вони зрозуміло посміхалися! Вони знали, в чому річ! Значить, і я дізнаюся.

Страх одразу минув. Я встав і озирнувся, не звертаючи на хлопців ніякої уваги.

Острівець був справді маленьким, та ще й озеро в центрі… Виходило щось на зразок величезного рожевого бублика — кільце дрібного піску, завширшки метрів у вісімсот, не більше. Де-не-де з піску виглядали гострі камені та шорсткі, вигнуті гілочки коралів. Я подумав, що було б зі мною, брякнись я на таку штуку, і мені стало моторошно. Це була не страшна жах, така буває тоді, коли біда тебе вже минула. Далекий край острова піднімався пологим піщаним пагорбом, порослим рідким чагарником упереміш з чахлою жовтою травою. Я обернувся, закінчивши огляд острівця. І ахнув від подиву. Метрах за сорок від мене вставав з піску замок. Зовсім крихітний, дуже акуратний, що тиснеться до берега і нависає над водою. Але в нього було все, що належить мати справжньому замку: високі стіни з рожевого мармуру, сторожова вежа метрів десяти-п"ятнадцяти заввишки, вузькі вікна-бійниці, ворота із сірого металу. Однак це було ще не найдивовижніше. З трьох боків замку, звернених до моря, рівними дугами вигинали тонкі рожеві мости. Вони тяглися над морем, піднімаючись на запаморочливу висоту, і опускалися на острівцях вдалині, здається, біля таких самих замків. Це було дуже гарно, але в той момент я думав не про красу і не про те, як можна збудувати на загубленому в морі острівці такий замок і такі мости. Мене чомусь брала досада, що, падаючи, я не встиг нічого цього роздивитися і тепер стою з виглядом повного ідіота. Я розлютився і заговорив з оточуючими мене хлопцями досить грубо: рівними дугами вигиналися тонкі рожеві мости. Вони тяглися над морем, піднімаючись на запаморочливу висоту, і опускалися на острівцях вдалині, здається, біля таких самих замків. Це було дуже гарно, але в той момент я думав не про красу і не про те, як можна збудувати на загубленому в морі острівці такий замок і такі мости. Мене чомусь брала досада, що, падаючи, я не встиг нічого цього роздивитися і тепер стою з виглядом повного ідіота. Я розлютився і заговорив з оточуючими мене хлопцями досить грубо: рівними дугами вигиналися тонкі рожеві мости. Вони тяглися над морем, піднімаючись на запаморочливу висоту, і опускалися на острівцях вдалині, здається, біля таких самих замків. Це було дуже гарно, але в той момент я думав не про красу і не про те, як можна збудувати на загубленому в морі острівці такий замок і такі мости. Мене чомусь брала досада, що, падаючи, я не встиг нічого цього роздивитися і тепер стою з виглядом повного ідіота. Я розлютився і заговорив з оточуючими мене хлопцями досить грубо: Мене чомусь брала досада, що, падаючи, я не встиг нічого цього роздивитися і тепер стою з виглядом повного ідіота. Я розлютився і заговорив з оточуючими мене хлопцями досить грубо: Мене чомусь брала досада, що, падаючи, я не встиг нічого цього роздивитися і тепер стою з виглядом повного ідіота. Я розлютився і заговорив з оточуючими мене хлопцями досить грубо:

— Може, вистачить на мене дивитись? Я не на вітрині!

Але вони не образилися. А найстарший, на вигляд років сімнадцяти, тобто року на три старший за мене, сказав:

- А ти молодець. Зовсім не боїшся.

І простяг руку.

— Мене звуть Кріс.

— Діма, — буркнув я.

Всі навколо мене були до чорноти засмаглі, і не дивно: сонце смажило з неба щосили, а вони стояли майже роздягнені. Хлопці — просто в плавках або шортах, явно саморобних, з бахромою по краях. Лише на двох були вицвілі футболки. Дівчата, ті, що молодші, теж носили шорти і майки, тільки найстарша, яка допомогла мені прийти до тями, була в короткій, запраній сукні. Найпристойніший вигляд мав Кріс — у витертих джинсах та чорній футболці. Але, як і інші хлопці, він заріс волоссям наче дикобраз голками. У нас у класі такого пишного волосся не мало жодне дівчисько. Я мимоволі посміхнувся, навіть не замислюючись, який вигляд може бути у мене після кількох місяців на безлюдному острові. Коротко, хоч і невміло підстриженим був лише один хлопчик, мій ровесник. До тонкого пояска на джинсових шортах у нього був причеплений маленький, увімкнений плеєр. Навушники були надіті, тільки один зрушений, щоб чути нашу розмову. Коли я впізнав його прізвисько Меломан, то ні краплі не здивувався.

Наймолодший з хлопців, років одинадцяти, у помаранчевих плавках і смішній білій кепочці від сонця, голосно сказав:

— А наш Замок — Замок Пунсового Щита! Він найкращий на Островах!

І відступив назад, наче сам злякався своєї сміливості. Усі засміялися. Я теж усміхнувся мимоволі, бо зрозумів — що б зі мною не трапилося, довкола справжні, добрі хлопці.

3. ПРАВИЛА ГРИ

Приміщень у замку виявилося небагато. Одне, вузьке та довге, називалося Турнірною залою. Було шість маленьких спалень, у них жили хлопчаки, по двоє в кожній. Ще були дві великі — в одній жили три дівчата, в іншій — одна, найстарша — Рита. Всього на острові, крім мене, було шістнадцять чоловік. Найстаршим був Кріс, а наймолодшим — той малюк у кепочці. Усі його називали Малек, трохи поблажливо, немов молодшого братика. Було ще кілька кімнат. В одній Рита та дівчата молодші — Таня, Лера та Оля — готували їжу, в інших зберігали різні речі. Найбільше приміщення називалося Тронним Залом. Сюди мене і привели після того, як я опинився на острові. У Тронному Залі не було ніякого трону, там і стільців виявилося мало. Зате посередині стояв величезний круглий стіл із потемнілих від часу, вищерблених дощок. Навколо столу тіснилися перевернуті донцями вгору порожні дерев"яні барила, на яких хлопці одразу розсілися. Все це швидше нагадувало кают-компанію старовинного корабля, ніж обстановку лицарського замку. У залі було досить ясно — у трьох стінах були виготовлені широкі вікна, засклені й застелені зсередини товстими ґратами. На тій стіні, що не мала вікна, висів великий круглий щит діаметром метри два не менше. Щит покривала яскраво-червона емаль — одразу видно, що він служив не зброєю, а просто емблемою. Мене посадили на один із небагатьох справжніх стільців і почали, штовхаючись і перебиваючи один одного, пояснювати одразу півтора десятки речей. Тоді Кріс змусив усіх замовкнути і почав розповідати сам. Я слухав його і не знав, чи сміятися з його слів, чи плакати. Схоже, слід було плакати… на яких хлопці відразу розсілися. Все це швидше нагадувало кают-компанію старовинного корабля, ніж обстановку лицарського замку. У залі було досить ясно — у трьох стінах були виготовлені широкі вікна, засклені й застелені зсередини товстими ґратами. На тій стіні, що не мала вікна, висів великий круглий щит діаметром метри два не менше. Щит покривала яскраво-червона емаль — одразу видно, що він служив не зброєю, а просто емблемою. Мене посадили на один із небагатьох справжніх стільців і почали, штовхаючись і перебиваючи один одного, пояснювати одразу півтора десятки речей. Тоді Кріс змусив усіх замовкнути і почав розповідати сам. Я слухав його і не знав, чи сміятися з його слів, чи плакати. Схоже, слід було плакати… на яких хлопці відразу розсілися. Все це швидше нагадувало кают-компанію старовинного корабля, ніж обстановку лицарського замку. У залі було досить ясно — у трьох стінах були виготовлені широкі вікна, засклені й застелені зсередини товстими ґратами. На тій стіні, що не мала вікна, висів великий круглий щит діаметром метри два не менше. Щит покривала яскраво-червона емаль — одразу видно, що він служив не зброєю, а просто емблемою. Мене посадили на один із небагатьох справжніх стільців і почали, штовхаючись і перебиваючи один одного, пояснювати одразу півтора десятки речей. Тоді Кріс змусив усіх замовкнути і почав розповідати сам. Я слухав його і не знав, чи сміятися з його слів, чи плакати. Схоже, слід було плакати… У залі було досить ясно — у трьох стінах були виготовлені широкі вікна, засклені й застелені зсередини товстими ґратами. На тій стіні, що не мала вікна, висів великий круглий щит діаметром метри два не менше. Щит покривала яскраво-червона емаль — одразу видно, що він служив не зброєю, а просто емблемою. Мене посадили на один із небагатьох справжніх стільців і почали, штовхаючись і перебиваючи один одного, пояснювати одразу півтора десятки речей. Тоді Кріс змусив усіх замовкнути і почав розповідати сам. Я слухав його і не знав, чи сміятися з його слів, чи плакати. Схоже, слід було плакати… У залі було досить ясно — у трьох стінах були виготовлені широкі вікна, засклені й застелені зсередини товстими ґратами. На тій стіні, що не мала вікна, висів великий круглий щит діаметром метри два не менше. Щит покривала яскраво-червона емаль — одразу видно, що він служив не зброєю, а просто емблемою. Мене посадили на один із небагатьох справжніх стільців і почали, штовхаючись і перебиваючи один одного, пояснювати одразу півтора десятки речей. Тоді Кріс змусив усіх замовкнути і почав розповідати сам. Я слухав його і не знав, чи сміятися з його слів, чи плакати. Схоже, слід було плакати… Щит покривала яскраво-червона емаль — одразу видно, що він служив не зброєю, а просто емблемою. Мене посадили на один із небагатьох справжніх стільців і почали, штовхаючись і перебиваючи один одного, пояснювати одразу півтора десятки речей. Тоді Кріс змусив усіх замовкнути і почав розповідати сам. Я слухав його і не знав, чи сміятися з його слів, чи плакати. Схоже, слід було плакати… Щит покривала яскраво-червона емаль — одразу видно, що він служив не зброєю, а просто емблемою. Мене посадили на один із небагатьох справжніх стільців і почали, штовхаючись і перебиваючи один одного, пояснювати одразу півтора десятки речей. Тоді Кріс змусив усіх замовкнути і почав розповідати сам. Я слухав його і не знав, чи сміятися з його слів, чи плакати. Схоже, слід було плакати…

Усі хлопці потрапили на острів так само, як я. Їх просили сфотографуватися — для журналу, чи просто так, вони погоджувалися, і… І опинялися на острові.

Збагнути, в чому тут справа, було нескладно. Але про всяк випадок я запитав:

- То це був не фотограф?