— Про це ти скажеш своїй бабусі, люба моя. Хіба ти не знаєш, що коли жінка б’є мене, я завжди даю здачі?
— Я тебе не била.
— Ти ледве не задушила мене, сто чортів твоїй матері.
— Ти цього варт. О боже, я б залюбки вбила тебе!
— Ну, ну, сідай, голубко, зараз я наллю тобі трохи шотландського, це приведе тебе до пам’яті. А потім розповіси мені, в чім річ.
Джулія озирнулась, шукаючи очима крісло.
— Господи, та в тебе тут справжній свинюшник. Чому ти не візьмеш прибиральниці?
Різким рухом вона скинула книжки з крісла на підлогу, потім упала на нього й заплакала вже по-справжньому. Він налив їй чималу порцію віскі, додав трошки содової й примусив випити.
— Ну, то чим пояснюється ця сцена з «Тоски»?
— Майкл їде в Америку.
— Ну? Невже?
Вона скинула його руку з свого плеча.
— Як ти міг?
— Я абсолютно непричетний до цього.
— Брешеш. Може, скажеш, ти не знав, що цей паскудний американець зупинився в Міддлпулі?! Все це твоя і тільки твоя робота. Ти підстроїв усе навмисно, щоб розлучити нас!
— Ах, люба моя, ти несправедлива до мене. Як на те пішлося, я сказав йому, що він може брати з моєї трупи кого завгодно, крім Майкла Госселіна.
Джулія не бачила очей Джіммі, коли він казав їй це; інакше вона помітила б в них радість людини, якій пощастило дуже хитро когось ошукати.
— Навіть мене? — спитала вона.
— Я знав, що жінки йому не потрібні. У них і своїх вистачає. Їм бракує чоловіків, які вміють носити одяг і не плюють на підлогу у вітальні.
— Ах, Джіммі, не відпускай Майкла. Я цього не переживу.