Протягом останнього тижня вона весь час запитувала себе, освідчиться він чи ні, але тепер, коли він нарешті зробив це, вона чомусь відчула якесь дивне збентеження.
— Майкл!
— Ну, не одразу, звичайно. Коли ми вже станемо на ноги. Я знаю, ти граєш куди краще за мене, але вдвох ми могли б гори перекинути, а коли заснуємо свій власний театр, нам сам чорт буде запанібрата. Ну, і ти мені страшенно подобаєшся. Тобто я ще не зустрічав дівчини кращої за тебе!
(«Йолоп нещасний, навіщо він верзе всі ці дурниці? Невже він не розуміє, що я тільки про те й мрію, щоб вийти за нього заміж? Чому він не цілує мене? Поцілуй мене, поцілуй мене! Чи можна зараз сказати йому, що я безтямно його кохаю?»)
— Майкле, ти такий прекрасний. Жодна, дівчина не могла б відмовити тобі!
— Люба!
(«Мені, мабуть, краще встати, бо він не знатиме, як сісти. Боже, скільки разів Джіммі примушував його повторювати таку сцену!»)
Вона підвелася й підставила йому своє обличчя. Він обняв її й поцілував у губи.
— Треба сказати матері.
Він одірвався від неї й підійшов до дверей.
— Мамо, мамо!
За мить полковник і місіс Госселін зайшли до кімнати. На обличчях в обох було написано радісне чекання.
(«Боже, та все це було підготовлено!»)
— Мамо, тату, ми вирішили заручитися.
Місіс Госселін заплакала, незграбно, перевалюючись, підійшла до Джулії, обняла її за шию і, схлипуючи, поцілувала. Полковник, як личить мужчині, міцно потиснув руку синові і, визволивши Джулію з обіймів своєї дружини, також поцілував її. Він був глибоко розчулений. Всі ці емоції подіяли на Джулію, і, хоч вона щасливо посміхалася, по її щоках котилися сльози. Майкл добродушно спостерігав цю зворушливу сцену.
— А чи не відзначити нам цю подію пляшкою шампанського? — сказав він. — Бо мама з Джулією зовсім розкисли.
— За наших дам, щасти їм, боже, — сказав полковник, коли вони наповнили келихи.
V
Джулія дивилася тепер на свій портрет у вінчальному вбранні.
— Боже, ну й вигляд у мене був!