— Панночко, панночко,— чує за собою задиханий голос.
Міра стає. Хоч би не хотіла, мусить стати, бо дальше ніяк не може йти.
— Чого ви втікаєте? — чує той сам голос.— Сестра хоче вас бачити.
Поки Міра встигла відповісти, Аристидова сестра була вже біля них.
— Нарешті маємо вас,— сказала дуже ввічливо.— Аристид говорив мені, що ви наша найближча й єдина тут сусідка. Тому я навіть не питаю, чи хочете, чи ні, а просто прошу вас сьогодні десь коло четвертої відвідати нас. Ну, згода? Згода?
Аристид не просить, не наполягає, але Міра добре знає, що тільки йому, йому єдиному завдячує вона ці високі запросини.
Міра обіцяє напевно, й вони розходяться.
Міра могла б — ах, як радо зробила б це для нього — одягти рожеву, святкову сукню і прийти до їх вілли як королева. Але вона цього не зробить. Навмисне не зробить.
Панна Віра не повинна догадуватись нічого.
Тому Міра одягає на себе білу полотнянку з вишневим пояском і сандалики.
Вже четверта, а Міра все ще вдома.
Панна Віра не потребує думати, що Мірі так дуже спішно до них. І Міра останками сили волі примушує себе спізнитися на візиту цілої пів години.
Не треба розказувати, як почувала себе Міра в полотнянці й сандаликах, ідучи до вілли у відвідини.
В холі вілли була б заблукала, якби не якась служниця.
Панна Віра нагорі у вітальні Прошу, вона поведе.
Зразу Міра за метушнею і вечірнім сонцем, що саме залягло кімнату, не може нікого бачити.
Згодом бачить біля себе панну Віру, що бере її за руку й садовить коло себе.
Перед тим іще голосно рекомендує Міру якимсь паннам і панам, що перекрикуються, зайняті якоюсь грою біля довгого стола.
Міра не може добре почуватися серед цих чужих людей. Це зрозуміло. Вона тільки боїться, що в неї дуже перестрашений вираз обличчя, й тому, щоб злагіднити його, безнастанно посміхається глупою усмішкою.
Вона не наважиться навіть пошукати Аристида очима. Звичайно, Міра не розуміється як слід на великопанських товариських формах. їй тільки здається, що він міг би так само добре приступити до неї, як вона шукати за ним очима.
ebooksa