Справді цікаво.
А крім того, й те треба взяти до уваги, що тут, у їх містечку, зараз би всі інакше почали до неї ставитись, якби була в університеті записана.
Не обов"язково й кінчати. Назва «студентка» й так прилипла б уже до неї на довгі роки.
Все було б дуже мило, якби мама не вперлася, щоб вона таки дійсно закінчила університет. Грошей у них не переливається, тож і Галя не може довше студіювати над чотири роки. Галя мусить мати «свій хліб» і бути самостійною,— каже мама.
Але Галя не хоче ані «свого хліба», ані «самостійності», бо Галя має свої плани...
Але як пояснити це мамі, коли мама ще з тих, що за «власним хлібом» уганялися?
Тому Галя обирає окружні дороги:
— Мама знає, що Стефко Загірний ще й цього року не закінчив курсу. Каже, що в університеті не те, що в гімназії... Каже, що попросту... попросту... не можна того курсу закінчити...
Мама не догадується, куди спрямована стріла, тому відповідає в найглибшому переконанні:
— А ти, доньцю, покажеш усім, що за чотири роки приїдеш з дипломом у руці... Ще, може, й з планом докторської праці... Так, я не раз це говорила, що жінки куди здібніші й солідніші від чоловіків. З мене тоді сміялися... а тепер ти доведеш... Ех, якби я мала таку змогу студіювати в університеті, як ти...
Галя підкрадається з іншого боку:
— Мама чула, що Оля виходить заміж на канікули? Сміється, що на студії їду. Каже: «Волію ті гроші собі на посаг зложити». Каже таке смішне: «Заки ти покінчиш свої студії, то я вже сина буду виховувати на щирого патріота». Смішно...— додає від себе Галя для того, щоб увести в оману материне вухо.
Але мама наче не дочуває сьогодні.
— Дурницю робить Оля, а ще більше її батьки, що дитину без ніякого звання, без забезпечення дають з хати... Ану ж хай умре чоловік чи, і таке буває, вона не зможе погодитися з ним у співжитті, то що тоді? От ти, моя доньцю, скінчиш університет, будеш своя пані... А тоді — знайдеш собі до вподоби чоловіка — добре. Не знайдеш — теж добре... А продавати себе комусь задля кусника хліба не потребуватимеш...
Галя не пробує вже більше. Пощо? Однаково з мамою не порозуміється...
На ґанку сидить бабця. Сидить отак цілими днями до сонця та й тільки й роботи, що мухи обганяти з рук.
Галя з серцем, повним непорозумінь і жалю, сідає собі на поріг ґанку біля стіп бабці.
Колись... як бабця ще цікавилася тим, що дома діється, Галя не з одного свого клопоту звірялася їй. Тепер бабця вже старенька. Дуже старенька. Буває інколи, що й переплутає минуле з теперішнім. А все ж таки... коли серце переливається від жалю, а рідна мати не розуміє...
До кімнати мами долітають слова розмови внучки з бабцею. Галя мусить кричати, бо бабця недочуває гаразд:
— Ну, нащо мені це, бабцю?
ebooksa