— А якби так добра фея хотіла прогнати кризу і дала б вам, мені і цьому панові багато грошей, то що ви зробили б з ними?
— Тепер не ходять більше по землі добрі феї, що роздавали б людям гроші...
— Але, скажім, якби хтось дав вам багато грошей... дуже багато, панночко, то що ви купили б собі за них?
— Те, що хотіла б я мати, не можна купити за гроші, пане...
— Все можна за гроші купити, дитинко.
— То будьте такі ласкаві, пане, і купіть мені мого хлопця, що загинув тому два тижні в авіаційній катастрофі...
— Можна другого хлопця купити,— пожартував той.
— Дай спокій,— стримав його приятель,— вона має повні очі сліз.
Та дівчини з офіційним усміхом уже не було біля них.
— Життя, коли придивитись до нього ближче, виходить дуже інтересне,— кинув меланхолік приятелеві. Той хотів щось відповісти, але стримався, бо в тій хвилині наблизилась до них дівчина з сусіднього столика. Приятелі переглянулись: вона скидалась на ученицю вищих класів середньої школи і ані своїм лицем, ані убором не пасувала до цього оточення.
— Вибачте, панове, але в публічнім місці людина мимохіть буває свідком розмови своїх сусідів. Від години,— звернулась вона до чоловіка, що не знав, чого хоче,— прислухаюсь до ваших клопотів і... дійсно вважаю ваше становище «безпорадним». Усі ваші спроби допомогти людині, що знає, чого хоче, виявились невдалими. Може, я вам стану в пригоді? Я голова Товариства охорони малолітніх злочинців. Само собою, що я тими малими «виродками» не тільки опікуюсь, але хотіла б теж бачити їх колись порядними людьми. Та для цього потрібні гроші. Наприклад, одна дівчина мріє про ніщо інше, як тільки про власну машину до шиття. Чи не думаєте ви, що, коли б тій дитині купити машину і дати змогу навчитись кравецтва, з неї вийшла б корисна одиниця для суспільства? Знову інший хлопчина мріє про власну крамницю із залізним приладдям. Чи не вважаєте, що це було б корисним і принесло б вам багато морального вдоволення: вивести тих звихнених дітей у люди?
Він подивився на приятеля, мовляв: яка твоя думка?
— Ви вже вагаєтесь,— підхопила вона його погляд,— легше гроші дарувати в думках, як на ділі...
— Та що ви... я лише...— запнувся,— я лише повинен мати доказ, що ви дійсно з Товариства охорони малолітніх злочинців.
Вона говорила далі:
— Ви справді вирішили б віддати сотку людині чи людям, які знали б, чого хочуть?.. Так-от,— вона зробила рух рукою, наче виймала портмоне з кишені,— просто дали б — та й уже?..
— Але ж так,— потвердив він і жартома передав їй портмоне.
Вона поважила його на руці, оглянула і... заховала до муфти.
— Дати вам квит? — спитала, але, помітивши його серйозний погляд, повернула йому портмоне назад.
— Очевидно, ви не можете передати мені без гідних довірених свідків, що потвердили б правдивість моїх слів... Доктора 3. знаєте? Я так і думала: його всі знають... Отож заждіть хвилинку, а я прийду сюди з ним, і ви передасте прилюдно гроші для моїх малих виродків.
ebooksa