— Багато заробляєте? — почав той балачку з «експресом», поки приятель писав листа.
— Та звідки багато?.. Пан ніби не знають, які тепер часи?..
— Ну, а хотіли б ви часом заробити більшу суму грошей... наприклад, яку тисячку?..
— Та що пан таке говорить! Хто тепер годен тисячу заробити?
— Могли б ви, наприклад, знайти гроші... бувають чей же випадки, що хтось згубить гроші. Що б ви годі з грішми робили?..
— До поліції віднесу, бо можуть спіймати, тоді була б кара.
— Звісно, але якби вам так хто подарував кілька соток, що б ви собі за них купили найперше?
«Експрес» підморгнув.
— Кілька соток? Гм... або я знаю, що би я за них купив собі? Певно, що не викинув би в болото... вже я купив би щось за них... лиш коли б їх мати.
— Але що саме?
— Або я знаю що. Щось.
— Це якийсь такий непорадний, як я,— сказав він до приятеля по-французьки,— дай йому лист і хай забирається, як не знає, чого хоче.
Замовив знову пляшку вина. Вино принесла дівчина: вона наблизилась безшелесно до їхнього столика, поставила вино й відійшла на поклик до сусіднього столика.
— Дивні ці дівчата,— заговорив приятель-оптиміст.— Декотрі з них навіть на службі в публічних домах залишаються порядними, і жодна з них не перестає вірити, що саме тут їй вдасться зробити кар"єру: знайдеться якийсь багатий старий вар"ят, що закохається і... навіть ожениться.
— Ти гадаєш?..
— Певен. Ось глянь на цю: попри офіційний усміх до гостей — скільки погамованих бажань, скільки туги в цих очах... очі ці, мусиш визнати, дійсно небуденні. Уважай, так день у день служити десяткам елегантних жінок, день у день бути свідком, як інші жінки влаштовують своє життя. Хіба ж це не може викликати бунту в тому маленькому серці? Зрештою, чим ті жінки ліпші від неї?..
— Так,— пригадав собі меланхолік,— за своїх студентських часів знав я одну дівчину з цукерні, її єдиною мрією було мати хутро, виїхати до чужого міста і десь там, де її ніхто не знав би, в елегантній цукерні казати подати собі склянку шоколаду... Можливо, що і ця мала має подібні мрії. Постривай, я запитаю її...
Він звернувся до дівчини:
— Панночко, дві чорні. Пождіть, панночко,— затримав, коли вона збиралась виконати замовлення. — Чого ви такі сумні?
— Криза, пане, гріх бути веселим...— усміхнулась своїм офіційним усміхом.
ebooksa