– Де ж, наприклад? Де птахи залітають?
– В полудневі, теплі краї, дитинко.
– В які теплі краї?
– В такі краї, де сонце дуже гріє, а ночі ясні, як дні, де тепла далеко більше, як у нас, і де немов вічне полуднє. Там, наприклад, ростуть дерева, а й цілі ліси дуже великі й красні, вічнозелені, буйні, горді, сягаючі аж під небеса. Там ростуть великолисті пальми, кокосові дерева, мирти, олеандри, прегарні цвіти; там літають великі барвні птахи, яких у нас нема, і такі самі мотилі: там літають золоті мушки, прозорі, барвні комахи. Там живуть пишні олені, красні дикі звірі, леви, тигри; там ніколи не скошувані трави хвилюють, як море.
– Йой бабуню! – кликнула вона і розсміялася з якоїсь нервової розкоші, а тілом її пробігала дрож. – Йой, йой!
– Що, душенько?
– Я хочу в теплі краї!
Її широко отворені оченята зоріли з лелієво-білого личка дивним блиском, мов бачили те все перед собою.
– Кажи ще, бабуню! – натискала нетерпеливо, не зводячи очей з уст бабуні.
– Там гарно жити! Там такі тихі, глибокі, цілком сині води, що перед ними аж страх збирає, і величезні ріки, що біжать із скал, а спадаючи з них, прискають шумом, мов перлами, і наповняють тим далеко кругом себе воздух, а гук того спаду чути милями й милями. Перед красою і силою того всього чоловік німіє!
– А на все те світить сонце? – перебила вона нараз без віддиху.
– Світить. Все миготить, блистить, гарно, мов у казці. Знаєш?
– Знаю. А потім?
– А потім є там такі ліси, котрих віку ніхто не знає; вони стоять вічно у воді, у дзеркалі. На тій воді плавають водні цвіти і різнородні дикі птахи. От таке там; а є й таке, чого люди не знають, бо в глибінь таких лісів не годен жоден чоловік зайти. Там так гарно жити; для того і птахи летять туди, однак туди летиться через море!
– І я летіла би через море.
– А якби утомилася?
– Ні, ні, я не втомилася би!
– Звідки ж ти то можеш знати?
– Але ж я не хотіла би утомитися! Я би летіла, летіла, з цілої сили летіла би, щоби не втомитися. Ти чуєш, бабуню?
– Чую, рибчино!..
ebooksa