І так нараз прийшло… І чому? Та й хто був винен?.. Боже добрий – через кого? За одну ніч прийшло й облягло хату таке нещастя…
– З телям розпочалося, – кинув один голос із гурту.
– Хто його зна з чого… як Бог дає, – другий.
– І воно не давало йому спокою, і тягнуло в ліс, і манило, доки не затягнуло його.
– І се ще не кінець… – сказав сумовито перший.
– Ідіть геть, куме, не говоріть такого… Що може бути ще гіршого! – третій.
– А як найдуть убійника?
(Шепотом):
– А ви не чули, як Анна кричала, що се
Одна із білоголових бабусь перехрестилася.
– Цитьте, цитьте… – вспокоювала жахливо, – я нічого не чула. Хто се чув?
– Ніхто…
– Ніхто… ніхто, – знялося переляканим шепотом, що переходив у протяжне, півголосом забарвлене зітхання. Нараз збилися сильно перелякані в купу. Сава здогонив гурток і великими поквапними кроками майнув попри нього. Ішов, неначе не бачив нікого, без привіту, без якого-небудь слова, похнюпивши погляд у землю, і зник у напрямі корчми…
– Се був він, Сава! – кликнула одна молода жінка перепуджена.
– Аякже! Мов стовп який, сунув попри нас. Боже, Боже!..
– Не дай Боже!.. Не дай Боже!.. А тата бідного бачили ви? Як громом прибитий, так сидів коло тамтого. Що він, сарака, гадає? Мову йому відібрало.
– А вона стала, як божевільна. І як виглядає! Най Бог боронить. Без рушника на голові. Здається, не знала, що не мала рушника на голові.
– Нещастя відвернуло в неї очі, як вступило хати. Воно вже було тут, а як приближалося, вона стратила пам"ять. Казали, що спішила докінчити якусь роботу.
– Та воно так. Чоловік завсіди спішиться, як нещастя йде.
– Адіть, адіть… тепер уводять Анну до хати!