Царівна (збірник)

– Сава! – крикнула Марійка не своїм голосом, а відтак, як божевільна, кинулася до дверей. Почала сіпати дверми, розривати, та воно не йшло так скоро.

– Не проклинайте його вже надто тяжко, ви ж мати… – почувся востаннє остерігаючий голос, а відтак мигнула тінь попід друге вікно і втихло…

Марія забула, що ще й мотузком обмотала клямку з великим цвяхом коло замка, побоюючися заєдно появи жандарів. До того тиснув протяг дверми назад до хати й грався її слабими силами.

Врешті розірвала їх широко й виглянула надвір.

Слабе світло, що впало снопом із хати перед поріг, освітило купу наметеного снігу перед сіньми. Кілька слідів, а більше нічого. Сильний рвучий вітер бив її острими зимними[262] колючками по лиці й очах, і вона мусила їх заплющити. За хвилю кинулася під хату в сторону вікна.

– Бадіко!! – зойкнула.

Та ніякого бадіки не було. Він зник, мов під землю зарився.

– Бадіко, хто се був? Кажіть, хто, і увійдіть до хати! – кликнула вже голосно, але лише гомін і свист вітру відповідали її тривожним питанням. Підбігла кілька кроків поза дім на подвір"я, надслухувала й знов кликала…

Ніхто не обзивався.

Тоді виступили їй великі краплі поту на чоло, й вона вернула назад до хати. Двері залуснулися за нею так сильно в замок, що вікна задзвеніли, а вона станула посередині хати, мов вкопана.

Хто се був, хто се був? Той, що їх обох разом видів, і той, що йшов поруч із Михайлом з рушницею – убійник його…

«Нехай вже вам Господь Бог його ім "я скаже, вже я не годен його вам сказати!» – відізвалися в її душі слова незнайомого.

Закаменіла.

Як тоді, так і тепер перетягнулося гаряче пасмо вогню по її чолі під волоссям і розсипалося гранею[263] по висках і коло уст.

– Сава!! – зойкнула, умліваючи душею. – Сава убив його! – і упала на долівку.

Потім:

– Ні, ні, се не Сава! Брехав, проклятущий! Бодай би не діждався додому дійти, днини божої дочекатися! О Господи, рятуй, рятуй, рятуй!!

Підняла руки й почала бити поклони. Не знала чому, аж опісля сформувалися її думки.

Аби убійник найшовся.

Той, що її дитину зі світу згладив. Що запропастив одного, а другого кров"ю обкинув. Щоби він з"явився перед її очима, аби власними своїми руками розшарпала його на кусні, а ціточка, що лишилася їй одна одним на запустілу хату і пропадала безвинно у в"язниці, нехай би вернула…