Царівна (збірник)

Заломивши судорожно руки, молилася з лихорадним поспіхом, від часу до часу озираючися неспокійним, лячним поглядом, коли сніг бився о вікна, а двері у завісах з дикої гри бурі скрипіли й глумливо озивалися.

Відтак огорнула її глибока втома.

Попала в півсон. Як прокинулася, лампа ледве вже блимала.

Витягнувши шию, повела розширеними, перешукуючими очима по хаті. В хаті було пусто й тихо, коло стола порожньо, нетикано. Мов отверезилася. Та разом із тим зайшла з нею предивна зміна.

Її слаба вдача, що хиталася вічно між любов"ю і ненавистю, з кождим напливом сильнішого почування тратила рівновагу, не зуміючи втримати себе на середній дорозі гармонії, або хоч би лише й самої тверезої розваги, або доброти, що все помиряла. Вона відчувала в сій хвилі перший раз усім материнським інстинктом, що Сава убійник – і перший раз прокинулося в ній проти нього почуття ненависті. Страшне, бездонне, неописане почуття ненависті матері проти сина.

Дикий усміх болю скривив її уста.

Почала клясти.

Не говорила, але сичала. Божевільні, страшні прокльони, що, немов лякаючись самі себе, розбігалися один по однім у тихій хаті й розповзалися в теміні, що чимраз більше зростала…

XXVII

По просьбі Марійки збігалася Домніка по всіх ворожках околиці, аби розвідатися щось про убійника. Але ні одна не могла сказати щось певного. Сліпа ворожка в місті сказала:

– Чого оця жінка думає стільки про якогось хлопця? Він не варт того! Він убив свого брата й ще колись свого тата уб"є, як він не вволить його волі. Татову хату обкидує хтось раз по раз недобрим зіллям.

Зачувши про се, Івоніка вдарив другий раз Марійку.

– Івоніка бив свою жінку! – сповіщала Домніка урочисто, майже не що в кождій хаті, тріумфуючи, що подавала таку цікаву новину. – До часу нещастя Івоніка й не кивнув пальцем на свою жінку. А тепер? – Вона була перша, що довідалася про сю нечувану річ. Вона саме незвичайне знала розказувати!

– Та за що бив? – питали.

– Аби мовчала, вмісто по ворожках розвідуватися.

– Тяжко йому, аби інші люди знали його нещастя. Один син застрілений, а другий…

І ніхто не доповняв тяжкої думки до кінця, ніхто ніби не говорив щось певного. Правда, були й глибокі пересвідчення, хто був убійником; безгомінно умостилися вже давно у всіх серцях, та ніхто не висказував їх словами. Кожде жалувало нещасних родичів.

– Марійка віднесла до Сучави до святого Івана на десять службів, аби віднайти убійника, а вісім до монастиря до Драгомірної, аби кара Божа постигла його, але кара його оминає! – докінчувала, розтолковуючи свої оповіщення.

XXVIII

Перед воскресениям вернув Сава із в"язниці додому. Його випустили на волю, бо не було доказів проти нього.