- А що ви робили сьогодні вранці, Вінні?
- Я ходила подивитись на зразкові будинки, якими цікавиться пан Рейлінг.
- Боже Юпітере, чи не збираєтесь відвідати повіт, Вінні? - скрикнув дядько, підносячи монокль. - Я сподіваюся, ви нічого не зловите.
Вінні трохи почервоніла під його пильним поглядом.
- Стан бідних страшенно поганий. Я думаю, що треба щось робити.
- Хто такий пан Рейлінг? - поцікавився Лайонел. - Один з вустерширських Рейлінгів?
- Ні, просто загальна або садова огорожа, - сказав канонік.
Він потер руки і озирнувся навколо столу, в пошуку оцінки цього лагідного жарту, але лише його кюрат був досить ввічливим, щоб посміхнутися.
- Він надзвичайно розумний юнак, і я думаю, що він буде мені дуже корисний, - додав він.
- Я помічаю, що вашими діями завжди керують безкорисливі мотиви, - пробурмотіла леді Софія.
- Бог допомагає тим, хто сам собі допомагає. Пан Рейлінг - християнський соціаліст і пише для радикальних газет. Я думаю, що у нього є майбутнє, і я вважаю своїм обов’язком підбадьорити його.- Його голос набув тих рухомих, пишних тонів, які так ефективно звучали в церкві Сейнт Грегорі. - Зараз, коли соціалізм стрімко стає владою в країні, коли він поширює гілки в кожний прошарок суспільства, нам слід згуртувати його до Церкви. Християнство - це соціалізм.
Леді Софія зневажливо посміхнулася: «Мій дорогий Теодор, пам’ятайте, що тут присутня лише ваша родина».
Але було нелегко зупинити потік красномовства каноніка Спретта. Він відкинув свою красиву голову і подивився на портрет батька у повний зріст в канцелярській мантії, що прикрашав стіну.
- Перш за все я пишаюся тим, що перебуваю на рівні з часом. Кожен рух, який має признак поступу вперед, знайде в мені захопленого прихильника. Мій батько, покійний лорд-канцлер, був одним із перших, хто відчув прийдешню силу людей. І я пишаюся тим, що моя сім’я завжди ототожнювала себе з майбутнім. Поступ , - знову пролунав захоплюючий голос. - Рух уперед завжди був нашим лозунгом, рух уперед і прогрес.
Лорд Спретт тихо засміявся, оскільки його брат був переданий йому в руки.
- Ви говорите так, ніби ми прийшли із завоюванням, Теодор.
Канонік Спретт холодно повернувся до нього.
- Ви ніколи не звертали уваги на ім"я Спретт в Дебретті?
- Часто. Я вважаю перство чудовим читанням, щоби повернутися до нього, коли в спортивних газетах нічого немає. Але це не добре, Теодор; генеалогічне дерево все підроблене. У людини з ім"ям Спретт не було предків у битві при Хестінгсі.
- Я б хотів, щоб ви висловлювались граматичною англійською мовою, - роздратовано відповів канонік. - Я ненавиджу жаргон і засуджую оцю вашу звичку пропускати кінцеву літеру певних слів.