- Так, у нього був той енергійний, ефективний спосіб виразитися - сказав канонік. - Це була людина дійсно сильного характеру. Це момент, на якому я маю намір зробити великий наголос.
- Він вдарив кулаком об стіл і заревів на весь свій голос: «Твій батько проклятий дурень, Марія; а твоя мати проклята дурепа, Марія; але, господи боже, ти більша проклята дура, ніж вони разом узяті».
Канонік підскочив і, відкинувши голову звичним для нього жестом, витягнувся на весь свій величезний зріст.
- Ви мене шокуєте і дивуєте, Софія. Якщо це ваші спогади, я раджу вам забути їх якомога швидше.
Він не мав кращого успіху і зі своїм братом.
- Цікаво, чи не могли б ви мені дати якихось анекдотів, якихось цікавих подробиць про характер нашого батька? Я твердо налаштований зробити свою біографію якомога повнішою.
- Я дам вам анекдот, щоб не сталось, - сказав лорд Спретт. - Ви пам"ятаєте, що старий дуже не любив картоплю, запечену в шкірці.
- Дуже вибачаюча і цікава риса характеру генія, - втрутився біограф.
- Так от, якось у неділю ввечері, коли у нас були люди на вечерю, і вони якимось нещасним випадком були принесені. Слуга передав блюдо батькові. Батько подивився на нього і повільно підвівся. «Хіба ви не знаєте, ідіоте, - проревів він, - що я не люблю картоплю, запечену в шкірці?» Він виймав їх із блюда по черзі, у той час як слуга стояв мов скам"янілий, і кидав з усієї сили по картинах на стінах. Кожна картина отримала свою картоплю, поки блюдо не спорожніло. Потім він знову спокійно сів і почав їсти вечерю.
- Я, безумовно, не буду поміщати в свою біографію нічого, що може викликати глузування чи огиду до пам"яті великої людини, - холодно сказав канонік Спретт. - Мій девіз: De mortuis nil nisi bonum.
За цим принципом і була написана «Життя і листи». На засвідчення синівського захоплення у домі вікарія Сейнт Грегорі було не менше трьох портретів першого графа Спретта, але найбільш характерною була копія того портрета, який сам канцлер, з належним урахуванням його слави та важливості, заповів Національній портретній галереї. На ньому було зображено великого чоловіка, що сидів, вчепившись руками за крісло з тою дикою силою, яка була звична для нього. Вони були сильними, великими руками, і сухожилля виділялись від тієї звірячої сили, з допомогою яких він тримав ними. Він дивився глядачеві в обличчя, сидячи дуже прямо, нахилившись вперед у деспотичній поставі, яку так добре знали всі, хто поставав перед ним. Він носив довгу перуку з хвилястими пасмами, яка відповідала його посаді та чудову мантію, оздоблену золотом. Його голова була відкинута, і він дивився з-під кудлатих брів із виразом нещадної жорстокості; його сильні риси були зведені у лиходійський грізний вигляд; його жорсткий, жорстокий рот стиснувся, ніби він твердо вирішив, що ніщо не повинно впливати на його волю. І поняття, яке дав чудовий портрет, підтверджували мемуари того часу.
Вискочивши, незважаючи на пишномовність каноніка, із залишків комерційного життя, Джосія Спретт пробив свій шлях до найбільшої нагороди свого покликання незламною волею і жорстоким дикунством, яке не шкодувало ні ворогів, ні друзів. Незважаючи на те, що він не був наділений природою особливою тонкістю розуму, він мав дар швидкої вимови, нестримну впевненість у собі та статуру надзвичайної моці. Йому не заважали будь-які думки про сприйнятливість інших людей, і він був незалежним від гарних манер. Він свій шлях до Вулсака залякував вагою своєї особистості та різким ревінням голосу. З самого початку своєї кар’єри, будучи молодшим юристом, він ставився до своїх лідерів з неприхованою зневагою. Він використовував повірених, які давали йому стислі зведення, немов шкідники, і поводився з ними, як суворий вчитель, з безліччю невігласів і непокірних школярів. Вони ненавиділи його, але були вражені і швидко принесли йому більше роботи, ніж він міг зробити. Потім, починаючи відчувати свою владу, він пригнічував суд так, що слабкі судді були як віск у його руках, а присяжні тремтіли від його лютого погляду. Він увійшов до парламенту і неупереджено топтав своїх соратників та опонентів. Він викликав більше ненависті, ніж будь-хто з його покоління, бо був зухвалим, непохитним і нетерплячим до суперечностей; але за короткий час уряд був змушений зробити його генеральним прокурором. З самого початку його розум був націлений на кінцеву мету, і він чекав, поки канцлер того часу не помре. Це був найважливіший момент його життя, бо всі зацікавлені чудово розуміли, на що націлений Джосія Спретт; але тепер вся гіркота, гнів і відраза, які він так навмисно викликав, були об"єднані проти нього; і йому також довелося боротися проти суперництва одних та гіркоти інших. Але, як лев у безвиході, з розкішною впевненістю в собі, він звів себе на дибки, щоб знищити всі перешкоди. Уряд не визначився. Якийсь видатний юрист, сер Роберт Парклі, мав до нього претензії, які не можна було заперечити. Зайнявши посаду в попередній адміністрації, він відмовився від права на підвищення по службі, розуміючи, що його винагорода після цього повинна бути великою: він був людиною енергійного розуміння, вченого, світською та великої родини. Призначення було б дуже популярним. Але генеральний прокурор був не тою людиною, з якою можна було б пожартувати, і неофіційно було направлено посередника для вивчення його поглядів.
- Я гадаю, Парклі отримає канцлерство, - сказала ця людина під час привітної розмови.
- Ви нічого подібного не припускаєте, - крикнув Джосія Спретт. Його обличчя почервоніло від приступу гніву, і його похмурий вигляд поглибився, коли на лобі виділялися вени, мов вузликові шнури. Він прикував до чоловіка пронизливі очі, які, здавалося, читали у душі, відкриваючи ганебні таємниці. - Вас послали, щоб дізнатися, що я думаю про канцлерство? Це те, що я підозрював. Не заперечуйте!
Намистинки поту з"явились на лобі іншого, коли генеральний прокурор здійнявся над ним, погрожуючий та безапеляційний. Він поклявся, що не отримував такої місії.
- Не заперечуйте, кажу я вам, - крикнув Джосія Спретт. Потім, розлючено, він заходив по кімнаті туди-сюди. - Скажіть їм, - прошипів він нарешті з невимовною отрутою, - скажіть їм, що якщо Парклі стане канцлером, я вигоню уряд. Їй богу, вони не перебуватимуть і місяця!
Поки очікували призначення, велика дама, яка зазнала жорстоких образ, намагалася сміливо виступити проти лева.
- Ви знаєте, що про вас говорять, пане прокурор? Вони цікавляться, хто ця кілька, яку нас просять проковтнути.
Сер Джосія подивився на неї.
- Скажіть своїм друзям, мадам, хай будуть вдячні, що кілька - це не кит, бо навіть якщо б він ним був, то, богом присягаюсь, їм довелося б його проковтнути. Більше того, їм доведеться робити вигляд, що він їм сподобався!