- О, ви зла жінка, пані Купер, і те, що ваш чоловік сказав мені тільки на позаминулому тижні, абсолютно вірно. Вашому чоловікові було з чим миритися, я звинувачую, а він мені багато раз говорив, яка ви леді.
- Послухайте, мати, заради бога, не сваріться з нею зараз, - закричав Бертрам.
- І що сказав вам мій чоловік, пані Рейлінг?
- Не звертайте уваги, пані Купер; я не з тих, хто йде і повторює те, що було сказано мені особисто.
Вінні спостерігала за ними з постійно зростаючою тривогою, і тепер, охоплена жахом, оскільки, здавалося, існувала перспектива королівської битви, піднялась.
- Бертрам, мені час йти.
- Я відведу вас на станцію, - сказав він, збліднувши від гніву.
Вінні потиснула руку матері Бертрама, роздратованій і збудженій; але помітно ігнорувала пані Купер. Вона пройшла повз неї, ніби нікого не було на дорозі.
Коли вони опинилися на вулиці, Бертрам звернувся до неї благаючими очима.
- Мені дуже шкода, що це сталося, кохана. Я не уявляв, що тут буде та жахлива людина. Моя мати - найкраща істота у світі, але їй було дуже важко, і вона, як і багато жінок цього віку, схильна іноді випити трохи більше, ніж корисно для неї. Ми з сестрою намагаємося змусити її стати непитущою. А пані Купер затягує її далі. Я сказав їй ніколи не приходити до будинку, але моя мати не любить ображати її почуття. Вона зробила цю жахливу сцену просто для того, щоб розізлити мене, бо ви були тут.
- Це не дуже важливо, правда? - дуже втомлено сказала Вінні. - Я не збираюся одружуватися на ваших рідних.
- Ви не сердитесь на мене, найдорожча?
- Зовсім ні - сказала Вінні, примушуючи себе посміхнутися. -Будь ласка, візьміть мені кеб; я поїду додому.
- Це занадто далеко, найдорожча; треба їхати поїздом. Кеб обійдеться вам у цілий статок.
- Ну, яке це має значення? - роздратовано відповіла вона. - Я можу собі дозволити платити за це.
- Боюся, тут такого не буде. Розумієте, це така глушина.
- Невже я повинна весь шлях йти пішки по тих нудних дорогах до станції?
- Це не так далеко.
Вони йшли мовчки, обидва дуже нещасні, а Вінні ще й розлючена, розлючена на себе і на весь світ.
І коли вони нарешті прийшли знову на Головну вулицю, сцена в очах Вінні змінила свій відтінок. Шум дорожнього руху був нестерпний для її вух, і людська тиснява, ускладнююча прохід, шалено дратувала її. В їхніх обличчях вона бачила тепер лише тупу посередність; і дрібні турботи, що їх займали, залишали на їх рисах слід звичайності. Веселі магазини стали нахабними і підлими. Ювеліри демонстрували срібні браслети та срібні брошки, недорогі та неприємні, червоне та зелене скло, яких нахабно маскувалося під красиві назви смарагду та рубіну. Капелюшниці пропонували покупцеві головні убори та капелюхи у кричущих кольорах, недорого імітуючи те, що, на їхню думку, було паризькою модою. Інші магазини виставляли огидні деталі буденного існування, каструлі і пательні, прасувальні катки, посуд, щітки та мітли. Все, до чого художники торкалися своїми модними пальцями, килими, меблі, малюнки та статуетки, було дешево пародійовано. Ніде не можна було виявити стриманості чи скромності, але все хизувалось і було претензійним, пишним, дешевим і вульгарним.