- Як ви сердилися, коли я розбивала вас у тенісі.
- О, ви ніколи цього не робили, за винятком того, коли я вам дозволяв.
- Це те, що ви завжди говорили, але я ніколи в це не вірила.
Роксем по-хлоп"ячому розсміявся, почуваючись раптово абсурдно щасливим. Він побачив, що Вінні поступається, і все ж він ледве наважувався повірити в свою удачу.
- А ви пам’ятаєте, як я колись на канікулах катав вас на плоскодонці вгору та вниз по річці? - сказав він.
- Як же я злякалася, коли ви впали!
- О, ви брехуха! - закричав він із радісною посмішкою. - Ви верещали та реготали во все горло!
Вінні, трохи засміявшись, повернулася до дивана. Піднявши вії, вона подивилася на Роксема тим поглядом, який, як вона добре знала, розпалював його.
- Я така втомлена, - пробурмотіла вона.
Вона сіла, і він, сівши біля неї, взяв її за руку. Вона не докладала зусиль, щоб забрати її..
- Які це були прекрасні дні!- сказала вона.- Але ми мали звичку жахливо сваритися, чи не так?
- Тільки для задоволення примиритися.
- Ви так думаєте? Раніше ви доводили мене до ревнощів, спілкуючись з іншими дівчатками.
- О, ніколи! - вигукнув він, твердо похитавши головою. - Це завжди були ви. Ви були такою жахливо кокетливою.
Вінні посміхнулася і подивився на його руку. Він тримав її руку так, ніби ніколи більше не відпустить.
- Цікаво, коли я вперше вам почала подобатися? - запитала вона.
- Ви мені ніколи не подобалися. Я завжди вас пристрасно кохав.
- Завжди? Навіть коли я носила косу і старомодні черевики?
- Завжди! І завжди буду, - вигукнув він, сміливо обнявши її за талію. Вона притулилася до нього, ніби він був втішною опорою. - І я не можу жити без вас.
- Ви впевнені?