Ми вступаємо в зеленавий вогкий присмерк. Я озираюсь назад і ще раз дивуюся, як вдало ми приземлились. Літак упав на пузо просто на невеличку прогалинку, навколо якої стіною стоять дерева. У джунглях завжди темно. Верховіття сплелося так щільно, що не пропускає світла — ну, майже не пропускає. Підлісок практично відсутній. Я починаю задихатися: повітря тут вогке, сперте й тепле; я відчуваю, як майка просякла потом, як піт стікає з-під волосся. Добре, якщо буде де помитися, а якщо ні? Тутешні дикі нехлоровані водоймища не годяться для купання, бо кишать різною гидотою: від крокодилів до бактерій, що спричиняють невідомі хвороби. Добре, про це теж потім.
— Може, я понесу твій наплічник?
— Ні, дякую. Усе гаразд.
Не віддам я тобі наплічника, бо там запас провіанту і зброя. Хтозна, що в тебе на думці, хлопче. Від певного часу я не довіряюся людям. Рочки отак із три.
— Але ж тобі важко, а я сильніший, мені…
— Я в повному порядку, Еде. Мені нянька не потрібна.
— Як скажеш. Я просто хотів допомогти.
Теж мені помічник! Бачила я таких, ще й не раз. Та годі про це. Ліани, що звисають звідусіль, мене трохи дратують. По них може повзати різна отруйна гидота. Незчуєшся, як ужалить, — і все, гаплик.
— Ти нічого не помічаєш?
— А що? — нічого я не помічаю, любчику, бо нема чого помічати.
— Якось тут… то тихо, то вереск…
—І що?
— Нічого. Просто це якось підозріло.
— Нічого підозрілого. Просто тут своє життя. Ось прислухайся!
У джунглях не буває тиші. Десь верещать мавпи, дзижчать комахи, чути птахів, але все це зливається в якийсь загальний шумовий фон, його перестаєш помічати, як не помічаєш ревища потоку автівок у великому місті. Падіння літака розполохало птаство та мавп, тому й справді досить тихо навкруги.
— О, чуєш? Це папуги, їх тут цілі орди. Добре, хоч великі коти нами поки що не цікавляться, то нічні мисливці. Хай би воно так і було. Ми мусимо відійти якнайдалі.
— Що ти маєш на увазі?
— Я маю на увазі, що нам треба швидше забиратися звідси, доки нас не заскочили місцеві активісти пацифістського руху.
Він вражено дивиться на мене, наче вперше бачить. Чого витріщився? Невже я помилилась і він увесь цей час думав, що я збираюсь повернутися до того літака? Невже я маю такий пришелепуватий вигляд? У це важко повірити.
— Значить, ти й не збиралась повертатися?
ebooksa