— Ми вийдемо і подивимося, де ми. За півгодини повернемось. — Ед порпається у своїй сумці. — Крім того, треба щось робити з трупами, вони скоро почнуть псувати повітря.
— Ми ж домовились! — Брекстон люто блискає очима. — Підемо завтра!
— Немає сенсу, до завтра ще далеко. Ми оглянемо територію, щоб потім знати, в який бік іти. Ми з Торі зробимо це, бо ніхто з вас, наскільки я розумію, не може.
Я тим часом порпаюсь у шафках стюардеси. Так, непогано. Кілька десятків різноманітних бляшанок, запальнички, сірники, серветки, в холодильнику — вода і кола, якісь сендвічі. Я кладу в наплічник усього потроху.
— Навіщо ви це робите?
Це жовтопика Керодайн простежила за моїми маніпуляціями.
— Я нізащо не вийду в джунглі без екіпірування, місіс Брекстон. Це все одно, що вийти у відкритий космос без скафандра.
— Але ж ви повернетеся дуже скоро!
Я б на це не розраховувала, моя жовта трояндо. Я не повернуся сюди хоча б тому, що не хочу більше тебе бачити.
— Торі має рацію. — Ед закинув собі на плечі свою наполовину спустошену сумку. — Джунглі не люблять безтурботних.
Люк заклинило, та Ед налягає плечем — і я бачу зеленкуватий присмерк, що причаївся там, іззовні.
— Ходімо, Торі.
— Гей, стійте! А яка гарантія, що ви повернетесь? — Джейк раптом ожив і заворушив звивинами. — Де гарантія, що ви не полишите нас тут?
— Ніяких гарантій. Джейку, ти вже великий хлопчик, подбаєш про себе сам.
— Але…
Та я вже їх не чую. Я стрибаю на м"яку підстилку з сухого листя і ще якоїсь гидоти. Слимак, ганчірка, гарантій йому схотілося! Ач який! Та я не повинна турбуватися ніким із вас: ми всі в однаковому становищі — і тягти когось на собі я не стану хоча б тому, що жоден із вас не зробив би того самого для мене. Теж мені вища раса!
Ед подає мені руку, та я підводжуся самотужки. Наплічник відтягує плечі, але це дрібниці. А щоб підвестися, мені нічия допомога не потрібна. Я здатна подбати про себе.
— І що тепер? — Ед удає, що не помітив моєї неввічливості. — Куди підемо?
— Будь-куди, доки не зможемо якось зорієнтуватися.
— Спробуємо.
ebooksa