2
У салоні напружена мовчанка. Старий Брекстон роздратовано сопе, його азійська квітка Досі медитує, а Гікслі повідверталися врізнобіч. Коли я бачу таких матусь, як Меріон, то починаю думати про те, що мені не так погано ведеться на світі: адже я — сама-самісінька. Думаю, Джейк теж мені позаздрив би.
— То що, вдалося вам щось з"ясувати? — Це Френк Брекстон, міцний сучий син. — Які новини ви нам принесли?
— Комп"ютер помер насильницькою смертю. — Ед недарма журналіст, брехати вміє віртуозно. — Та якщо вірити приладам і нашим обчисленням, то ми десь у Південній Америці: Колумбія, Еквадор, Перу — що вам більше до вподоби? Десь у цьому районі, точніше не скажу.
— Але цього не може бути! — Меріон Гікслі аж підскочила на місці. — Півтори години тому ми вилетіли з Майамі і мали б уже прилетіти в Ла-Пас! Чи ми кружляли? Як таке могло статися?
— Не знаю. Це все, що в нас є. Я тільки плекаю надію, що ми таки в Перу.
— Це чому ж?
— Бо в Перу принаймні зараз не ведуться бойові дії.
— Господи! — Меріон перелякано сіпнулась. — Бойові дії?! Що ви маєте на увазі?
— Тільки те, що в цих бананових республіках живуть аж надто гарячкуваті хлопці, які ніколи не бувають задоволені урядом. Тільки-но черговий диктатор вмощує свій зад у президентському кріслі — з"являється новий претендент і починається озброєний конфлікт.
— Дикуни!
— Може, й так. Достеменно відомо одне: миру тут не прагне ніхто. Тутешні мачо люблять війну. Вона їх розважає і дає змогу самоствердитися.
— Ви говорите дурниці. — Брекстон роздратовано супить брови.
— Можливо, але саме так я все це розумію. А я вже кілька років пишу репортажі з цих країн.
Я витягаю свою сумку з-під сидіння. Так, що я маю? Аптечка, в якій є антисептики, кілька ампул протизміїної сироватки й антибіотики — це добре, дуже добре. Ось мій набір інструментів, подарований ще тіткою Розою, я завжди вожу його з собою. Що ще мені придасться? У валізі є кілька пар джинсів і сорочок із довгими рукавами, а також купа шкарпеток. Непогано, Торі, а ще є зброя… Гадаю, якщо я просто-таки зараз вислизну назовні, то зможу пройти крізь джунглі й дістатися якогось більш-менш цивілізованого місця. Бо в товаристві моїх нових знайомих мені це не вдасться: надто вони галасливі, надто манірні, а ще — вони всерйоз чекають, що їм хтось допоможе. Вони не знають, що їм ніхто не повинен допомагати. Ніхто нікому нічого не винен у цьому житті. Оскільки ж поранених серед них немає, то я теж їм нічого не винна.
— Усе це пусті балачки. — Брекстон підвищує голос. — Треба щось робити. Просто зараз.
— Зв"язку немає й не буде. — Ед уміє втішити людей. — Сигнал мобільника глушать гори, а доки ми дістанемося відкритого місця, сядуть батарейки, і тоді навряд чи ми зможемо десь їх підзарядити. Це якщо ми взагалі кудись дістанемось.
— Нам треба вибиратися звідси, негайно! — Меріон зривається на вереск. — Нам негайно треба забиратися геть із цього літака! Я біжу дзвонити, щоб нас порятували!
Ну ж бо, стара, біжи. А я подивлюся, як далеко ти зайдеш у своїх туфельках на шпильках та ексклюзивному костюмі. Я не заздрю тому ягуарові, котрий пообідає тобою. Бідолаха матиме добрячу кольку в животі та ще й кількох зубів позбудеться, гризучи твої сухі кістки.
— Ви нікуди звідси не підете, місіс Гікслі. — Брекстон роздратований до краю. Мабуть, йому ще болить прикушений язик. — Поки ми сидимо тут, сюди не потраплять тварини й комахи. А крім того, ви все одно не знаєте, в який бік іти.
ebooksa