Дух джунглів

Мабуть, я зумію вислизнути назовні через кабіну: треба ще раз гарненько все оглянути, тут мусить бути якийсь люк.

Отже, що я маю? Більш-менш нормальний одяг, білизну й мило, дещо з ліків. У відсіку стюардеси мусить бути вода і якісь харчі. Озброєна я поганенько, але джунглями пройти зможу, мені таке не вперше. Решта ж… Хай сидять, вирішують. Хай проголосують, оголосять перерву, подадуть одне на одного кілька позовів, поговорять про свої права, потім оберуть Брекстона президентом — все буде цивілізовано, як і годиться справжнім американцям. А потім трупи почнуть смердіти — доведеться щось робити, а не буде кому, бо Брекстон старий, а Джейкові матуся не дозволяє навіть до вітру самостійно сходити. Азіатки до уваги не беремо, в неї медитація. Меріон уважатиме, що зробити щось — нижче від її гідності, а Ед… Ну, хай як знає. Мені час тікати звідси. Тут забагато американського способу життя, а я іноземка, я від нього кашляю.

— Торі, можна зайти?

Це Ед. Чорт, як невчасно! Я тільки-но почала оглядати кабіну на предмет вихідного отвору. Добре, час терпить.

— Так.

Він прочиняє двері й заходить. Він із бісового батька гарний — це якщо вам подобаються такі собі засмаглі типи з вигорілим волоссям і світлими очима, бо мені подобаються однозначно. Волосся він не фарбує, бо щетина на щоках теж світла. Масивні плечі й торс, а руки… Не схожий він на журналіста. А втім, що мені до того? Я б могла з ним переспати, з цікавості чи ще чомусь, але не більше.

— О, ти правильно зробила, що так одяглася! Доводилось бувати в джунглях?

— В Африці. Тут, вочевидь, те саме.

— Не зовсім, хоча… Загалом ти маєш рацію.

Що йому треба від мене? Адже він прийшов поговорити про щось, не інакше. Він може бути небезпечним.

— Ми вирішили, що треба лишитися тут на ніч, бо за кілька годин сонце сяде, а ми не орієнтуємось у цій місцевості.

Ед гарний хлопець, та мені до їхніх спільних планів діла немає. До речі, вечір іще не близько, це вони хочуть відтягти момент, коли треба буде щось робити. Мені це не підходить.

— Слушно. Та поки сонце не зайшло, варто було б усе-таки вийти й озирнутися навколо. А тоді вже планувати наступний день.

— Можливо, можливо… Я скажу іншим.

— Я можу й сама це зробити — піти й подивитися.

Звичайно, я можу. А от чи повернуся назад, це вже інше питання.

— Ні, підемо разом.

— Як хочеш.

Нема про що сперечатися. Ед не дурний і чудово розуміє, що з тими янкі за спиною ми не пройдемо й сотні кроків. Що ж, хай іде зі мною. Я потім розберуся, що він за один.

Я беру свій наплічник і виходжу в салон. Дихати вже досить важко, бо сонце припікає, а кондиціонери не працюють. Брекстон щось говорить своїй дівці, обоє Гікслі сидять надуті й спітнілі. Чудово, голуб"ята, так і сидіть. Невдовзі вас знайдуть.