Код Катаріни

Авто вів Стіллер. Гаммер сидів на пасажирському місці з планшетом на колінах. Червона цятка рухалася вулицями в центрі Порсґрюнна. Швидкість її руху була тепер суттєво нижчою.

Задзвонив мобільний. Невідомий номер зринув на дисплеї на панелі приладів. Стіллер відповів на голосовому зв’язку. Голос, який виповнив салон авта, звучав твердо й владно.

— Це — Вістінґ.

— Ти де?

— У реквізованому авті з позиченим телефоном. Де Гауґен? Ви його ведете?

— їде, — відповів Стіллер.

Гаммер дав координати Мартінового авта.

— Обгортка порвалася, — пояснив Вістінґ — Він вигнав мене з авта. Має при собі ту штуку, якої ви не знайшли, коли зникало світло.

Стіллер зрозумів: Вістінґ говорить загадками, аби чужак поруч не допетрав, що йдеться про зброю.

— Витягнув з нього?

— Так. Геть усе…

Стіллер зняв одну руку з керма і тріумфально потряс кулаком.

— Він зупинився, — повідомив Гаммер.

— Де?

— Просто розвернувся і поїхав у протилежний бік.

— Куди прямує?

Стіллер дивився одним оком на планшет на колінах Гаммера, відповів не відразу — спершу хотів упевнитися сам.

— Та ніби до місця знахідки Надії Кроґ.

У телефоні затріскотіли завади.

— Куди-куди?