Усі дивилися на Ґюдіма. Вістінґ спостерігав за ними із задзеркальної кімнати. Скидалося на те, що Ян Ґюдім ніяк не може відважитися. У динаміках обабіч монітора тріщало щоразу, як він крутився на стільці. Нарешті він глибоко вдихнув носом повітря і повільно видихнув ротом.
— Даніель Ліндберг і Александер Квамме, — сказав Ґюдім. — То була ініціатива Даніеля. Він спланував пограбування, — і після короткої паузи повів далі. — Я нічого їм не винен. Навпаки! І так уже забагато взяв на себе їхньої відповідальності. Два роки відсидів за їхній злочин. Александера виправдали, а Даніелеві навіть обвинувачення ніхто не висунув.
Ян Ґюдім мав на увазі справу про наркотики, за яку йому треба було відбувати ще чотири роки. Голос його був сповнений гіркоти.
— Далі! — не дав йому розслаблятися Стіллер.
— Вони викрали чорний «гранд вояджер». Спершу Даніель вкрав ключі в одного торговця вживаними автомобілями на Гаукету, а за кілька днів повернувся вже по саме авто. Автомобіль за багато місяців до пограбування стояв в одному гаражі на Єссгаймі. Реєстраційні номери вкрали з іншого «вояджера» на Б’єркебанен.
Тюле енергійно щось записував, хоча Ґюдім досі не сказав ще нічого такого, чого б вони не знали.
— У день пограбування вони скористалися старою занедбаною майстернею, яку Даніель приглядів заздалегідь. Її власник давно помер. Дружина власника мешкала в старечому домі. Я зустрівся там з ними, після того як спалив авто на Кльофті. Обидва зламували валізи з грошима. Александер використовував для цього зварювальний апарат. У валізах не було ні ампул з фарбником, ні чогось подібного — лише замки й пломби. Гроші переклали у мішки для сміття. Порожні валізи покидали у фургон, одяг, у якому ходили на грабунок, виклали в миску, наполовину наповнену бензином. За тиждень Даніель повернувся і спалив майстерню.
Тюле кивнув. Свідчення Ґюдіма збігалися з подробицями рапорту техніків, які попрацювали на згарищі.
— Даніель з Александером перевдягнулися, і я відвіз їх до міста. Александер мав зустрітися у центрі з одним фацетом з «Айрон Інк Тату». Йому треба було засвітитися у черзі на татуювання. Тобто забезпечити собі алібі. Даніеля мали помітити під час перевірки квитків у метро. Він був знайомий з одним співробітником метрополітену, який знав, на якій лінії ходить контроль. Даніель здійняв бучу, лаявся і відмовлявся платити штраф — усе задля того, щоб його помітили й запам’ятали. Хоч сварка сталася аж через годину після пограбування, він усе ж розраховував, що блеф спрацює і поліція подумає, що він ніяк не зміг би встигнути з аеропорту до міста. Я ж поїхав далі, заховав гроші біля Єршьо. Що було далі, не знаю…
— Отже, це ти заховав гроші на станції? — Стіллер хотів почути остаточне підтвердження.
— Вимушене сприяння, — наголосив Гарнее. — У рамках попереднього зізнання.
— Яким автомобілем вивезли гроші з майстерні?
— Легальним… «Форд мондео». Александер лагодив його для свого дядька. Гроші довелося скласти на задньому сидінні.
— Колір авта?
— Червоний. Даніель вважав яскравий колір бездоганним для операції. Викрадають зазвичай сірі або чорні, які не впадали б у вічі на дорозі. Саме на такі полює поліція. А червоний старий ридван… та хто на нього звертатиме увагу!
Стіллер кивнув і щось занотував.
— А як же тоді бути з Оскаром Тведтом? — запитав Тюле. — Ми маємо його ДНК.
— Я пояснив вам, ще як ви були тут попереднього разу, — відказав Ґюдім. Він служив зв’язковим у Армії оборони, мав усілякі штучки. Рація теж від нього. Оскар мав іти на справу з нами, але зіскочив буквально напередодні. Сказав, ніби захворів, харчове отруєння чи щось таке. Відміняти наліт було вже запізно. Тепер або ніколи! Тож ми пішли без нього.
— І коли гроші пропали, ви зробили його цапом-відбувайлом?
Ґюдім кивнув.
ebooksa