Потайна кімната

— На тому твоє завдання вичерпувалося? — запитав Тюле. — Коли спалив авто?

— Я ще мав забрати біля старої майстерні на південному краї аеродрому і відвезти до міста трьох чоловіків.

— На кросовому мотоциклі?

— Вони мали свою машину. Великий фургон. Моцик я покинув. І лише тоді зрозумів, про що йшлося. Вони завантажили в фургон купу сміттєвих мішків з грошима.

Вістінґ записував. Свідчення збігалося з відомою уже інформацією: маневр-відволікання з підпалом автомобіля і майстерня, де заховали справжній автомобіль грабіжників та мотоцикл.

— Що було потім?

— Відвіз їх в Осло.

— Я питаю про гроші.

— Не маю до них ніякого стосунку. Я вийшов ближче до центру, а вони поїхали далі.

Адріан поперекладав свої папери.

— Але ми ж тепер знаємо, що награбоване зберігалося у підвалі старої насосної станції біля Єршьо. Доступ до неї мав ти. Твій батько був начальником служби водопостачання. Саме ти роздобув ключ до станції.

Ян Ґюдім похитав головою.

— Не зовсім так. Ми раніше ховали в насосній станції крадені речі.

— Розкажи про ключ.

— Я про нього подбав багато років тому. Тато влаштував мене на літню роботу в свою службу. Це було того року, коли ввели в експлуатацію нову станцію очистки води. Стару насосну станцію просто замкнули й покинули. Я подумав, що круто було б мати ключ до неї, і виготовив собі копію.

Вони повторили свідчення ще раз від початку. Цього разу розмову вів Тюле. Він видобув з Ґюдіма нові подробиці про вкрадений ним автомобіль, підпал і кросовий мотоцикл, але нічого кардинально нового не виявилося.

— Знаєш щось про хлопця, який зник? — запитав Стіллер.

Адвокат насторожився.

— Який хлопець? — запитав він.

— Симон Мейєр. Він зник того ж дня, коли сталося пограбування в аеропорту. Всі його сліди закінчуються біля насосної станції над озером.