— Ми зустрічалися у басейні, — почав він. — Разом ходили в сауну, але це не були місця, де можна спокійно поговорити чи покохатися, тому ми домовлялися про інші місця зустрічей.
— Насосна станція, наприклад.
— Так, станція — одне з таких місць. Він був одружений, а я жив разом з батьками. Вони не повинні… вони нічого про мене не знають. Ми мали день для зустрічей, раз на тиждень. Він начебто вигулював собаку, а я бігав.
Стіллер подумки перебрав список, у якому Скоттемюр займав чільне місце. Там був і чоловік з собакою — останній у списку. Стіллер не пам’ятав прізвища, але з’ясувати буде неважко.
— Лише раз ми застали біля станції сторонніх. Загалом, це було дуже тихе місце.
— І ті сторонні з’явилися там у день зникнення Симона Мейєра?
— Під будівлею стояло авто, тож я розвернувся і побіг в інший бік.
— Яке авто?
— Універсал.
— Колір?
— Червоний.
Стіллер відчув, як у жилах завирував адреналін. Без сумніву, авто, яким Ян Ґюдім вивіз награбовану здобич.
— Чому досі нічого про це не сказали?
— Бо ви розшукували чорний автомобіль.
Скоттемюр мав рацію. Одна жінка бачила, як до наносної станції під’їжджало чорне авто. Вона не могла згадати, якого саме дня це було, але її свідчень було достатньо, щоб розпочати пошуки чорного автомобіля. Скоттемюр, звісно, розумів, що його спостереження важливе, але мовчав зі страху, аби хтось, бува, не довідався, чого його туди занесло.
— Рейдар прийшов пізніше й теж його бачив, — додав Скоттемюр.
Чоловік з цуциком, подумав Стіллер. Ім’я відразу спливло в пам’яті.
— Рейдар Даль?
Веґард Скоттемюр кивнув.
— Що він бачив?
ebooksa