— Чорне авто, про яке писали в газеті.
— Що ще він розповідав?
— Більше нічого. Авто стояло перед станцією. Побачивши його, Рейдар подався геть.
— Не назвав марку? Не сказав, чи сидів хтось у салоні?
Скоттемюр похитав головою.
— Мені здалося, що він не все розказав, але зі мною так і не поділився. Після тих подій ми більше не зустрічалися… ну… в особливий спосіб. А якщо десь і перетиналися, то ніколи не згадували насосну станцію.
Стіллер уже готовий був змиритися, що ця нитка теж нікуди його не приведе.
— А чи міг він говорити про побачене з кимось іншим?
— Таж з поліцією говорив!
— Так, правда, — кивнув Стіллер і підвівся. — Дякую за розмову!
Скоттемюр звів на нього розгублений погляд, вражений, що той так раптово урвав розпитування.
— Проводжати не треба, — сказав Стіллер і вийшов.
В авті він взяв папку з матеріалами «справи Єршьо» з написом «Свідки», знайшов протокол допиту Рейдара Даля. Допит проводив полісмен місцевого відділку Арнт Ейканґер.
Свідчення було записано як довільний переказ телефонної розмови, а не формальний допит. Стіллер його вже читав, але зараз переглянув іще раз. Ейканґер писав, що він дав зрозуміти свідкові, що в околиці, де зник Симон Мейєр, бачили чоловіка з цуциком і дехто упізнав його. Рейдар Даль підтвердив, мовляв, його справді могли там бачити. Песик називався Єппе, сіро-чорний семимісячний тібетський тер’єр. Даль розповів, де саме гуляв з цуциком, назвав ім’я дружини, яка була вдома на момент його виходу на прогулянку і повернення з прогулянки. Унизу — резолюція на одне речення про те, що інших фактів свідок не знав. Ото й усе. Але навряд, чи це було правдою.
66
Усе спостережне обладнання перенесли з лікарняної палати пансіонату в Абільдшьо в гараж у Колботні. Три камери почепили в самому гаражі, ще дві — надворі. На обох кінцях вулиці поставили поліційні пости. Озброєна група захоплення з місцевого поліційного відділку ховалася у бічній вуличці і вже за хвилину могла бути на місці.
Вістінґ сидів перед телеекранами в домашньому кабінеті Бернгарда Клаусена. Минуло чотири години після розмови Ліне з Генрієтте Коппанґ. Достатньо часу для злочинців, аби заворушитися.
— Вочевидь чекають темряви, — висловив припущення Тюле, ніби прочитавши його думки.
Вістінґ перевірив дані на комп’ютері.
— Де вона? — запитав Тюле.
ebooksa