Вістінґ рушив за ним. Від кімнати, де зберігалися гроші, нічого не залишилось. Один газовий балон, який стояв у шафі, розірвався збоку й лежав за кілька метрів у кущах малини. Другий зник.
— Він мав човен? — запитав Мортенсен.
Вістінґ глянув у бік причалу. Там стояв якийсь чоловік у зеленій вітрівці.
— Чи Бернгард Клаусен мав човен? — перепитав він.
— Так.
— Не знаю… Пригадуєш бензинову каністру на ліжку?
— Ага, і дві під ліжком, а ще спрей-балончики і газовий балон у шафі, — кивнув Мортенсен. — Досить іскри, і вогонь уже було не спинити.
Вістінґ знову зиркнув на причал. Чоловік у зеленій вітрівці піднімався до них, однак зупинився перед огороджувальною стрічкою.
— Це він, — промовив Вістінґ.
— Хто?
— Генпрокурор, Юган Улав Люнґ.
Патрульний уже намірився вийти з авта, але Вістінґ подав йому знак, мовляв, сам розбереться.
Вони мовчки привіталися за руку. Вістінґ підняв стрічку, пропустив генпрокурора й відрекомендував його Мортенсенові.
— Є якісь результати? — поцікавився Люнґ.
Вістінґ розповів про знайдені в коробках гроші та про дослідження відбитків пальців.
— Ви б знали, якби тут були замішані надзвичайники чи служба безпеки? — запитав він. — Можливо, органи нацбезпеки?
— Я з ними спілкувався, — відповів Люнґ. — Жодна зі служб не мала Клаусена в активній розробці. Крім того, немає ніяких відомостей про те, що чиновники чи політики рівня Клаусена були запідозрені в нелояльності до влади чи у співпраці на користь іноземних держав.
Порив вітру шарпнув дзвоник на одному з дерев неподалік, і той лунко задзвонив. Заскрипів гамак на металевих ланцюгах.
— Підпал? — запитав Люнґ, підійшовши на крок ближче до згарища.
— Так…
ebooksa