Вістінґові дуже кортіло урвати розмову, не мав жодного бажання бачити своє прізвище в газеті. Але якщо зараз пошле журналіста до дідька, поставить у незручну ситуацію Крістіне Тііс. Вона не знає подробиць справи, тож не знатиме, що і як говорити.
— Добре, але я не хочу, щоб на мене покликалися чи мене цитували.
— Не маю нічого проти, — погодився журналіст. — Як я вже казав, мене цікавлять лише факти. Чи знайшли, наприклад, причину займання?
— Ні!
— Але підозрюєте підпал?
— Це ще треба з’ясувати.
— Я знаю, що на дачі незадовго до пожежі побував хтось сторонній.
Вістінґ уже пожалкував, що погодився на розмову. Журналіст був добре поінформований. Певно, мав свою людину в охоронній фірмі. Заперечити очевидне було неможливо.
— Було, справді, зафіксовано сторонню присутність, — підтвердив він. — 3 пульта охорони надійшло повідомлення про кілька помилково набраних кодів і паролів.
Вістінґ підвівся, відійшов трохи від столу.
— Ми очікуємо від них технічного рапорту, — додав він, натякаючи, що фальшивий набір коду міг бути й технічним збоєм системи.
— Ви якось пов’язуєте смерть Клаусена з пожежею?
— Не зрозумів? — Вістінґ зумисне намагався перекласти відповідь на співрозмовника.
— Чи існує взаємозв’язок між смертю Клаусена й пожежею?
Відповідь однозначно ствердна. Вістінґ не мав сумніву, що одне тісно пов’язано з другим. Коли Клаусен не мав уже змоги сам припильнувати таємницю своєї потайної кімнати, хтось інший подбав, щоб згорів увесь будинок.
— То в чому цей взаємозв’язок? — запитав натомість він.
— Не знаю, — відповів журналіст. — Але щось таки викликає у вас підозри?
Вістінґові доводилося ретельно зважувати кожне слово, аби не бовкнути чогось такого, що спровокувало б гучні заголовки й привернуло зайву увагу.
— Тут ідеться про природну смерть, про що свідчить тривала історія хвороби.
— Хтось вламався до літнього будинку, знаючи, що господар мертвий і на дачі нікого немає?
ebooksa