Вона згадала нещодавню розмову з головою. Він казав, що Томатів автомобіль у жалюгідному стані. То була не скарга, сказав він це наче жартома, проте в голосі його відчувалося занепокоєння. «Пан Томаш більше знається на тому, що в людини всередині, ніж що там у двигуні», — сказав він. Потім по секрету сказав, що вже кілька разів клопотався перед адміністрацією, щоб Томашеві дозволили працювати лікарем у тутешнім краю. Та він дізнався, що поліція ніколи не дозволить йому цього.
Тереза заховалася за стовбуром дерева, щоб її не побачили люди довкола автомобіля, але й далі не зводила очей із Томаша. На душі в неї було тяжко від докорів. Якби вона справді любила Томаша великою любов’ю, то лишилася б із ним за кордоном! Адже це задля неї покинув він Цюрих і повернувся до Праги. І навіть тут вона дошкуляла йому, навіть біля вмираючого Кареніна шпигала його невисловленими підозрами.
Подумки завжди йому докоряла за те, що він недостатньо її любить. Свою любов вона вважала недоступною для будь-яких сумнівів, а його любов — просто поблажливістю.
Тепер бачила, якою несправедливою була: якби вона любила Томаша великою любов’ю, то лишилася б із ним за кордоном! Там Томаш був щасливий, перед ним відкривалося нове життя! А вона покинула його і поїхала! Звісно ж, вона вважала, що чинить великодушно, щоб не бути для нього тягарем! Та чи не була ця великодушність просто хитрим вивертом? Насправді Тереза знала, що він повернеться, що приїде до неї! Вона погукала його і тягнула нижче й нижче, як ото болотяні вогні заводять селян у трясовину, щоб вони там утопилися. Вона скористалася тим, що в Томаша були спазми у шлунку, щоб вирвати в нього обіцянку, що вони поїдуть жити в село! Яка ж хитра і підступна вона була! Змушувала його іти за собою, наче знову і знову хотіла перевірити, чи любить він її, кликала його, аж він опинився тут: сивий і зморений, з наполовину покаліченими пальцями, які вже ніколи не зможуть тримати скальпель хірурга.
Вони дійшли до краю. Куди іще можна було йти? За кордон їх не пустять. До Праги їм уже не повернутися, ніхто там не дасть їм роботи. А якщо перебратися до іншого села, то хіба зміниться щось?
Боже, невже і справді треба було докотитися до самого краю, щоб вона повірила, що він її любить!
Нарешті він надів колесо на вісь. Люди позалазили в кузов, заторохтів двигун.
Вона пішла додому і напустила води у ванну. Лягла у гарячій воді й подумала, що все своє життя вживала на зло Томашеві свою слабкість. У сильному завжди вбачають винного, в слабкому — невинну жертву. А тепер Тереза збагнула: у їхньому випадку все було навпаки! Навіть її марення, ніби знаючи про єдину слабкість цього сильного чоловіка, демонстрували йому Терезині страждання, щоби змусити піддатися! Терезина слабкість була агресивною слабкістю, яка щоразу змушувала його капітулювати, аж до тієї миті, коли він перестав бути сильним і перетворився на зайця в її руках. Вона весь час думала про той сон.
Вилізла з ванни і знайшла свою найкращу сукню. Їй хотілося вбратися найліпше, хотілося сподобатися йому, дати йому задоволення.
Щойно застебнула останній ґудзик, як у дім із галасом вдерся Томаш, а за ним і голова кооперативу та блідий, як смерть, парубок.
— Мерщій! — гукнув Томаш. — Горілки, та щоб міцна була!
Тереза хутко знайшла пляшку слив’янки. Налила чарку парубкові, й він вихилив її одним духом.
Їй пояснили, що сталося: хлопчина вивихнув плече на роботі й репетував від болю. Ніхто не знав, що вдіяти, погукали Томаша, і він одним порухом поставив плече на місце.
Парубок вихилив другу чарку і сказав Томашеві:
— Твоя жінка така гарна сьогодні!
— Дурнику, — сказав голова, — пані Тереза завжди гарна.
— Та знаю я, що вона завжди гарна, — відказав парубок, — але сьогодні на ній така гарна сукня. Я ніколи ще не бачив її в цій сукні. Ви збираєтеся в гості?
— Ні, я вбралася для Томаша.
— Пощастило тобі, пане лікарю, — сказав голова. — Моя жінка і не подумала б гарно вбратися задля мене.
— Тим-то і ходиш ти попід руку з поросям, а не з жінкою, — мовив парубок і довго реготався з того дотепу.