Потім треба було йти до телят. Повернулася вона тільки пополудні. Томаша ще не було. Каренін лежав, оточений шматочками шоколаду, і вже не звів голови, коли Тереза підійшла до нього. Його хвора лапка набрякла, пухлина вискочила і в іншому місці. Блідо-рожева крапля (що не схожа була на кров) виступила поміж шерстю.
Як і нещодавно, вона вклалася долі коло нього. Обняла і заплющила очі. Потім почула, як у двері загупали.
— Пане лікарю, пане лікарю! Тут кнур і його голова!
Тереза нездатна була з кимось розмовляти. Вона й не поворухнулася, так і лежала із заплющеними очима. Потім знову почула:
— Пане лікарю, до вас прийшли два кабани!
Далі настала тиша.
Томаш прийшов через пів години. Він подався у кухню і мовчки приготував укол. Коли повернувся до кімнати, Тереза вже була на ногах, а Каренін спробував підвестися. Угледівши Томаша, він замахав хвостом.
— Поглянь, — сказала Тереза, — він знову всміхається.
Вона сказала це благальним тоном, наче хотіла попросити в такий спосіб про коротку відстрочку, але не наполягала.
Поволі постелила на ліжку простирало. То було біле простирало з маленькими блакитними квіточками. Вона вже все приготувала, про все подумала, наче уявляла смерть Кареніна за багато днів перед тим. (Ох, який це жах! Ми наперед уявляємо смерть тих, кого любимо!)
У нього вже не було сили плигнути на ліжко. Вони взяли його на руки і поклали на простирало. Тереза поклала його на бік, і Томаш оглянув лапку. Пошукав місце, де вена набрякла і була помітна. У тому місці він вистриг ножицями шерсть.
Тереза уклякла навколішки біля ліжка і притулила Каренінову голову до свого обличчя.
Томаш попросив її міцно стиснути лапу над веною, бо вона була тонка і її важко було проколоти голкою. Не відхиляючи обличчя від його голови, вона тримала Кареніна за лапу. Весь час лагідно промовляла до нього, і він думав тільки про неї. Він не боявся. Лизнув іще два чи три рази її в щоку. А Тереза шепотіла йому:
— Не бійся, не бійся, там тобі не болітиме, там тобі снитимуться білочки і зайчики, там корівки будуть і Мефісто, не бійся…
Томаш увів голку в вену і натиснув поршень. Лапа Кареніна здригнулася, подих почастішав, а потім згас. Тереза стояла на колінах коло ліжка і тулилася обличчям до його голови.
Вони пішли на роботу, а пес лишився лежати на ліжку, на простиралі з блакитними квіточками.
Повернулися вони увечері. Томаш пішов у сад. Знайшов поміж двома яблунями чотири риски, які за кілька днів до того накреслила підбором Тереза. Почав копати. Він суворо дотримувався накреслених розмірів. Хотів, щоб усе було так, як бажала Тереза.
Вона була в хаті з Кареніним. Боялася, щоб його не поховали живцем. Ось притулила вухо до його писка, і їй здалося, наче вона чує легенький подих. Одхилилася і побачила, що груди його трохи здіймаються.
(Ні, чула вона тільки власний подих, від якого непомітно здіймалося її тіло, і їй здавалося, ніби це дихає собака!)
Вона знайшла люстерко в сумочці і притулила його псові до носа. Люстерко було таке заяложене, що їй здалося, наче воно запітніло від подиху.